Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

— або нерозумінням — сенсу, цінності свого життя загнані у глухий кут, з якого
виходу немає. Тільки співчуття Марії після її повернення (бо кожна побачила
в ній себе — давню, колишню) та спільна невгамовна, майже дитяча радість —
адже повз їхній барак несуть до Москви олімпійський вогонь! — здатні об’єднати
персонажів, але ненадовго. Усі вони приречені залишатися чужими.
Такий гіркий вирок дає вистава. Від «великого світу» героїнь відділяють не лише
стіни бараку та міліцейські кордони, а — і це головне — внутрішні мури, споруджені
у відчаї, для захисту головного, недоторканого в собі. Та неможливо,
як сказав поет, «жити між людей, та не з людьми». Коли старанно підтримується
ізольованість від усього навколишнього, що існує поза межами власного «я»,
«головне і недоторкане» згодом перетворюється на міф, на химеру. Один із цих
міфів, соціально забарвлений, володіє персонажами в момент «олімпійських»
надій та радощів. І патріотизм тут ні до чого: просто легше жити із заплющеними
очима.
Інший, моральний міф — про діву Марію — є для них притулком, схованкою
від жорстокості світу. Та міфи зазвичай врешті-решт руйнуються, адже непорочна
діва Марія, як виявляється зі слів Олександра, була нещасною повією, зґвалтованою
кількома — тому і невідомо, хто є батьком її дитини. Тобто правда — коли
здерти з неї нашарування — стає вбивчою. Тому і біжить від цієї правди Ганна,
ховаючись у єдине, що залишилося в неї, — віру в чистоту та рай небесний, тому
і звинувачує вона в усіх своїх нещастях тільки себе. А життя самозневаги не прощає.
Раніше чи пізніше, воно обов’язково помститься за насильство над власною
душею. Смерть Марії у виставі (у п’єсі цього нема) — страшне підтвердження
закону буття.
Тож абсолютно, здавалося б, конкретна житейська історія кількох повій, виселених
з Москви на час Олімпійських ігор, стає приводом для усвідомлення трагедії
людини у сучасному світі.
Але ще вчора, у трясовині удаваної безпроблемності, у суспільстві вважалося
за краще не бачити і не чути очевидного. Тому й у фіналі вистави, коли радість
перейде в екстаз на межі божевілля, увірвуться рішучі міліціонери, виштовхають
героїнь зі сцени та хутко затягнуть її з усіх боків червоними полотнищами.
Проблеми, таким чином, скасовано: ідеологічну чистоту витримано, «потьомкінські
селища» збудовано, тож — музику! І лунає молодецьке «Старт дает
Москва!».
Та знову з’являться всі — вже перед цією «святковою декорацією», і знову
кричатимуть «Ура!» — коли поруч буде помирати Марія. Бо вони — невід’ємна
частина цієї «картинки», цього соціального міфу. Бо химерні уяви ще живі не лише
у суспільстві, яке може безжалісно викинути на смітник «зайві» людські особистості,
а — це найстрашніше — у душах героїв. Значить, і в наших також…
О. Галін «Зірки на вранішньому небі». Харківський молодіжний театр-студія, 1988.
Валентина — О. Тимофієнко, Ганна — Н. Ляшенко
Вистава, таким чином, надавала можливість і «озирнутися у гніві» на наше нещодавнє
минуле, і, водночас, «звернути очі вглиб душі».
…Показовим тоді стало все: і характер самої постановки, і шалений глядацький
успіх, і подальша доля самого колективу. «Одноліток» іще понад ста новостворених
по всій Україні театрів-студій, Харківський Молодіжний під орудою
режисера Петра Бойка пройшов типовий для всіх шлях. Тут були і перші кроки
в рамках т. зв. «другої моделі госпрозрахунку», що передбачала «самофінансування»
та «самоокупованість», і неможливість вижити самотужки, і хронічні пошуки
цього «фінансування», тобто спонсорів (на якийсь час театр «приліпився»
до заводу-гіганту і навіть змінив назву на «Метлуг»), і спроби зайнятися власним
бізнесом, аби таким чином заробити на нові постановки, і відтік акторів в умовах
відсутності стабільної зарплатні та соціальних гарантій, і поневіряння без власного
приміщення… І, зрештою, як і більшість студій, котрі не змогли домогтися
статусу державних театрів, Харківський Молодіжний у середині 1990-х припинив
своє існування.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
778
анна липківська О. ГАЛІН «ЗІРКИ НА ВРАНІШНЬОМУ НЕБІ»
779