Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Світовою Душею. Глядачі «вистави» сиділи поряд, і Ніна — А. Сердюк після сердитого
наказу Кості — Л. Сомова «дати завісу» кидалася до них за визнан ням, за
підтримкою, але наштовхувалась на усмішечки та зніяковілі знизування плечима.
Лише Сорін — А. Решетніков, мабуть, із старечої доброзичливості до молодих,
привітно усміхався до дівчини.
Перший акт вистави вражав мало не граничною перенасиченістю фізичною
дією, здавалось, в ньому не було жодної хвилини спокою і тиші, хто-небудь
обов’язково щось говорив, і всі постійно пересувались у просторі по їм одним
відомим траєкторіям: Ніна — А. Сердюк стрімголов крутила педалі велосипеда,
Тригорін — Є. Паперний запобігливо прибирав з її дороги предмети побуту,
Медведенко нісся кудись з патефоном і все намагався «оживити» його, Костя
— Л. Сомов бавився, спускаючись на руках по бильцях центральних сходів, навіть
Сорін — А. Решетніков катався в інвалідному візку. Однак, все ж таки один
момент тиші у першому акті був, щоправда, належав він лишень двом: Ніна —
А. Сердюк і Тригорін — Є. Паперний сідали на підлогу на авансцені обличчям
один до одного і ніби виключались з дії, не бачачи і не чуючи нічого й нікого,
окрім очей навпроти і того, їм одним чутного, їх спільного внутрішнього життя,
що ось у цей момент ніби зароджувалося між ними. А навколо продовжувало
крутитися життя зовнішнє, і різні голоси звали їх повернутися в нього, кликали
їх за собою. Та даремно.
Всі «п’ять пудів» кохання в цій виставі встигали нагромадити у першому акті,
неначе поспішаючи вмістити їх у сповнену прозорих вранішніх туманів, гарячого
денного світла, м’яких, нестрашних присмеркових тіней літню пору. (Між іншим,
чітку зміну пори року в кожній дії — весна, спекотне літо, кінець літа, глибока
осінь — А. Драк назвав однією з найцікавіших знахідок Е. Митницького у цій виставі
1 .) Адже в цей час навіть втрата кохання видається неважкою, скороминущою,
здається, що все можна повернути назад. Тому й Аркадіна — А. Роговцева
першої миті здригалася, побачивши, як до самозабуття цілуються Ніна —
А. Сердюк і Тригорін — Є. Паперний, а вже другої, опанувавши себе — бралася
відвойовувати втрачене… і таки відвойовувала. Перед від’їздом, накадивши фіміаму
і буквально знесиливши коханця компліментами, Аркадіна — А. Роговцева
купатиме Тригоріна — Є. Паперного у діжці, неначе змиваючи з нього останні
примарні спомини про недавні Нінині обійми. А він, покірний даній згоді, справді
знесилений від недавнього опору, сидітиме у воді, як велика лялька, водночас нагадуючи
й інфантильного старого «пупса» Соріна — А. Решетнікова, і молодика
Костю. Костя — Л. Сомов у попередньому епізоді так само невтішно й покірно
1
Тоска по диалогу: Интервью, размышления, беседы, рассказы и все о Театре —
с Эдуардом Митницким. — К., 2007. — С. 115.
А. Чехов «П’ять пудів кохання» (за «Чайкою»).
Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1993.
Дорн — В. Сивач, Маша — К. Ніколаєва
сидів, поки мати перев’язувала йому голову і доводила, що усвідомлює своє погане
поводження із ним. Костя їй вочевидь не вірив, ніби відчуваючи, що всі ці
материні звіряння — ніщо інше, як чергова блискуче зіграна вистава, на які була
так добре здатна Аркадіна — А. Роговцева. Але, мабуть, не маючи сил для найменшого
спротиву, він лише жалівся і ластився до матері наче маленька дитина,
яка просить ласки, знаючи напевно, що отримає її.
Всі персонажі цієї вистави, здавалося, були ніби приречені все знову й знову
повертатися на старі круги свого кохання. Аркадіна — А. Роговцева лізтиме
в діжку до Тригоріна аби переконатися: вона не тільки умовила його не кидати
її, але й знову жадана. Тригорін — Є. Паперний не відповість, вона вилізе, мокра,
нещасна, готова відступитися… Але ж ми точно знаємо продовження історії,
і режисер відає, що ми знаємо.
Маша — К. Ніколаєва, вся сповнена любов’ю до Треплєва, непотрібною йому
любов’ю, розчинятиме своє почуття у балачках про нього, топитиме у горілці,
а потім з відчаю прийде до Кості в кімнату, скине одежину йому до ніг, наче
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
686
георгій коваленко, марина гринишина А. ЧЕХОВ «ЧАЙКА»
687