Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

П. МЕРІМЕ «ЖАКЕРІЯ»
Мистецьке об’єднання «Березіль» (1925)
У середині 1920-х рр. у Мистецькому Об’єднанні «Березіль»
(МОБі) відбулося кілька режисерських дебютів учнів лідера
організації — Леся Курбаса. Його програма виховання режисерів,
які мали згодом суттєво оновити практику вітчизняного
театру, реалізувалася у діяльності Режисерської лабораторії
(пізніше Режисерського штабу) МОБу. Ціла серія
дебютів молодих постановників почалася в 1923–1924 рр.
виставами Ф. Лопатинського та Г. Ігнатовича. Третім дебютантом
стає Б. Тягно, коли 1924 р. здійснює постановку
«Секретаря профспілки» за Л. Скоттом. Ця спроба двадцятирічного
режисера серйозного резонансу не мала. В історію
українського театру вона увійшла завдяки золотій
медалі Міжнародної виставки декоративного мистецтва
у Парижі за проект декораційного оформлення, автором
якого був В. Меллер.
Прем’єра наступної роботи Б. Тягна — «Жакерії» (вона
співпала з отриманням паризької відзнаки) — значно підвищила
професійне реноме постановника-новачка. Своїм чималим
успіхом «Жакерія» завдячувала винятково ретельній
роботі Б. Тягна під безпосереднім керівництвом Л. Курбаса.
Крім того, режисер отримав безліч порад і зауважень від
своїх колег на засіданнях Режисерської лабораторії, коли
змушений був шість разів поспіль публічно захищати проект
постановки, встановивши тим самим своєрідний «рекорд».
Перша згадка про «Жакерію» з’явилася у протоколах
Режисерської лабораторії у квітні 1925 року. В її обговоренні
активну участь брав Л. Курбас, чиї зауваження вплинули
на програмний зміст майбутнього спектаклю. Він говорив:
«Чим є ця п’єса і тема У темі є правда, історичний
факт; тема — неорганізованість, розбрат, темрява, здатність піддатися провокації,
довірливість, забобонність селянських мас, а також страшенно яскраве, позбавлене
всяких оболонок ідеологічного порядку панство, і воно подане у всій
наготі своєї людської безвартості, звірячості, страшенної глупоти, і при тому
страшенної хитрості і т. д. У п’єсі є момент пануючої брутальної сили, як начала,
що розв’язує такі речі». Розмірковуючи над спрямуванням майбутньої роботи
постановника, він застерігав: виставу слід «нічим агітаційним не кінчати», а,
навпаки, «залишити селян переможеними», і тим посилити трагедійний пафос
твору 1 .
Ця теза Л. Курбаса мала принциповий характер. Адже використання культурної
спадщини із певною ідеологічною метою було нормою театрального
життя доби. Зокрема, С. Мокульський, закидаючи петроградським театрам неувагу
до п’єс класичного репертуару, які могли виконувати «революціонізуючу»
роль, називає серед перших саме «Жакерію» 2 . Натомість Л. Курбас, призначаючи
Б. Тягна на постановку хроніки П. Меріме, закликав режисера до зовсім інших
підходів. Будь-які намагання «актуалізації політичних акцентів» він рішуче
відкидав. А що стосується «Жакерії», то в МОБі під час обговорення цієї п’єси
часто-густо лунали пропозиції її «шекспірізувати» (а не «революціонізувати»).
Так починалася історія постановок творів П. Меріме на українському кону.
Власне, «Жакерія» тоді з’явилася на ньому вперше і востаннє. У тодішньому російському
театрі її присутність теж не буде особливо помітною. Найвідомішою
лишилася постановка К. Еггерта в «Опытно-Героическом театре», яка постала
трьома роками раніше «березільської» вистави.
В цілому сценічну історію «Жакерії», яку П. Меріме написав 1828 року, слід
було б визнати нещасливою. Російський дослідник Т. Проскурнікова з приводу
появи цієї «історичної фрески» зазначала: «Ніби втілюючи мрію Стендаля про
те, що у Франції мусила народитися історична драма в прозі, Меріме створює
багатофігурну та багатосюжетну композицію, об’єднану єдиним стрижнем —
повстанням французьких селян у ХIV ст., яке було жорстоко й безжально придушене.
«Жакерія» своєю довільною композицією та абсолютним нехтуванням
усіма «єдностями» випереджала театральну естетику початку ХІХ ст.» 3 .
Можливо, саме новаторська природа п’єси привернула до неї увагу березільців,
які шукали твори виразного трагедійного звучання.
1
ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. — Ф. 42. — Од. зб. 24.
2
Мокульский С. Петроградские театры от февраля к октябрю // История советского
театра: В 2 т. — Л., 1933. — Т. 1. — С. 19.
3
Проскурникова Т. Театр // История искусств стран западной Европы ХІХ века: В 2 кн.
— СПб, 1998. — Кн. 1. — С. 208–209.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
254
наталя єрмакова, наталія чечель П. МЕРІМЕ «ЖАКЕРІЯ»
255