Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Т. Еліот «Смерть у соборі». Берегівський угорський національний театр ім. Дьюли Ійєша, 1997.
Сцена з вистави
літичну причину знищення героя, звинувачуючи самого бунтівного священика
у всіх його нещастях і навіть у страті. «Промовці» виявляються лише вправними
політиканами, здатними приголомшити аудиторію тлумаченням із цілковито несподіваних
позицій історії життя та смерті архієпископа Кентерберійського.
Цей хід справляє враження різкого естетичного зсуву із «часів В. Шекспіра»
у «часи Б. Брехта». За своєю естетичною природою всі монологи постають
атрибутами «епічного театру», чимось на зразок розлогих прозових «зонгів».
Застосований прийом не лише актуалізує давні події, але й «додає» виставі нових
змістових і естетичних обертонів. Нарешті, цей прийом суттєвим чином стимулює
емоційний відгук глядацького загалу, водночас, активізуючи інтелектуальні
резерви їхнього сприймання.
Епічне є визначальним чинником театру, який концентрує власні завдання
дов кола осмислення проблем світоустрою. Саме з цього виходив А. Віднянський,
приступаючи до постановки «Смерті в соборі». Темпераментна режисура, винахідливі
мізансцени загострюють сценічну дію, посилюють відчуття драматизму,
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
874
Свій пластичний «сюжет» у А. Віднянського отримувала тема арешту й засудження
Бекета, підготовка до страти, смерть, оплакування страченого. У цих
епізодах режисер ще більш підкреслено змішував «фарби», поєднував побутовий
та умовний принципи пластики хору, наголошуючи на нероздільності обох
іпостасей буття. В другій частині вистави високе і низьке, духовне і тілесне поставали
у переконливій змістовій та естетичній єдності. Омивання засудженого
героя, перевдягання його у довгу білу сорочку, миття підлоги після страти — були
реалістично відтвореними діями, але їхній ритуальний зміст через те зовсім
не ставав профанним. Радше — крізь цілком достовірні рухи і жести проступали
«сенси» іншого, вищого порядку.
Остаточне ствердження цієї ідеї довершував розгорнутий вертепний епізод.
Найбільшою несподіванкою вистави «Смерть у соборі» була поява гурту колядувальників
— звичайних угорських селян із характерними для цього середовища
реакціями, поводженням, «вихватками». Із різдвяною зіркою, вертепною скринею,
в оточенні дітлахів вони вчиняли традиційний різдвяний обряд, ніби спростовуючи
у такий спосіб усі часові, культурні, цивілізаційні відмінності людей.
Стилістично абсолютно окремішнє, емоційно відмінне вертепне дійство першої
миті викликало здивування й видавалося «дивертисментною» вставкою, що лише
уповільнює розвиток дії. Похмура, екстатична атмосфера попередніх сцен гранично
контрастувала зі щасливим і простодушно щирим переживанням світлого
Свята Різдва. Проте у поєднанні обох «шарів» вистави був прихований дуже
важливий зміст.
Поза сумнівом, для центрального персонажа вистави А. Віднянського сенс віри
полягав у стражданні за неї, відтак жертовний акт мучеництва був для Бекета
прямим виявом віри. Для колядників віра — це радість і надія. Для дітей, чию
роль у цьому епізоді слід визнати особливою, найвищий акт віри — радість «переживання»
буття, творіння. Філософську містерію Т. Еліота було доповнено,
можна сказати, навіть збагачено елементами фольклорного змісту. Угорська демократична
народна культура створювала специфічне естетичне та етичне тло
для елітарного філософського опусу англійського поета і філософа. Ритуальна
емоційність угорської етнічної культури активно запліднювала витончену поетичну
матерію англійця. (Згодом А. Віднянський, звертаючись до «Дзядів»
А. Міцкевича, так само енергійно «перетравлював» ритуальну природу шедевра
польської культури в дусі угорських народних традицій).
Фінальна сцена «Смерті у соборі» і у Т. Еліота і в А. Віднянського є досить несподіваною.
Вона складається з чотирьох прозових монологів лицарів, чотирьох
прямих звертань до публіки вбивць Томаса Бекета. Найдивнішим, на перший погляд,
є питання, з яким вони звертаються до аудиторії: хто вбив Томаса Бекета
У своїх промовах (саме так варто назвати їхні виступи) лицарі визначають понаталя
єрмакова Т. ЕЛІОТ «СМЕРТЬ У СОБОРІ»
875