Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

вистави» 32 . Порівнюючи гру Ю. Шумського і В. Добровольського, театро знавець
зауважила, що Бенедикт — Ю. Шумський був важкуватий, малорухливий і надмірно
стриманий. Отже, Бенедикт у виконанні В. Добровольського був дієвіший
за Бенедикта — Ю. Шумського; твердо й впевнено ступаючи по землі, він підкреслював
життєстверджуючу силу свого героя, його енергію і темперамент.
Проте, незважаючи на згадані недоліки, у Ю. Шумського образ Бенедикта був
психологічно багатший — його герой поставав живою людиною, виконання ж
В. Добровольського місцями було позначене одноманітністю 33 .
В. Добровольський ввівся на роль у повоєнний час (за деякими даними,
Ю. Шумський сам відмовився від участі у виставі). Роль життєлюбного Бенедикта
— «дотепного, розумного, дещо брутального офіцера, що звик до військового
життя, гулянок, грубих солдатських розваг, вважає себе ненависником жінок
і шлюбу та має намір продовжувати своє життя в такому ж ключі (поки не «наскочила
коса на камінь»)» 34 , стала однією з кращих у «класичному» репертуарі
артиста. В. Добровольський — Бенедикт і Беатріче — Н. Ужвій тонко поєднували
жарт та веселощі з глибоким ліричним підтекстом, поступово розкриваючи за
зовнішньою легковажністю чисті серця своїх героїв, «здатних на глибоке і сильне
почуття» 35 .
Що ж до репрезентантів другої сюжетної лінії — Геро та Клавдіо, — то зокрема
І. Ваніна висунула до режисера й акторів ряд претензій: «Образи Геро і Клавдіо
дістали у виставі дещо спрощене розв’язання. Якщо Беатріче енергійна, смілива
й заповзятлива, то Геро — її цілковита протилежність. Геро — К. Осмяловська
— ніжна, м’яка, ласкава, але безвольна. Режисер і актриса не врахували, що Геро
теж дочка своєї епохи і, подібно до Дездемони, поєднує в собі м’якість і теплоту
з самостійністю і енергійністю. Артист Є. Пономаренко показував Клавдіо запальним
юнаком, який не замислюється над своїми вчинками, але в сценах, що
вимагали драматизму, часом справжні душевні хвилювання підмінював патетичною
декламацією» 36 .
Такі докори не виглядають уповні коректними, бо критик, на наш погляд,
замало зважає на те, якими насправді подані ці образи драматургом. Слушним
у цьому сенсі видається зауваження О. Алексєєнко: «Зовсім інше звучання вносить
в п’єсу історія Геро, що руйнує комедійну єдність твору. Сюжет «обмовленої
доброчинності» не характерний для ранньої творчості Шекспіра. Не використо-
32
Ваніна І. Українська шекспіріана… — С. 141.
33
Там само. — С. 142.
34
Бобошко Ю. Віктор Миколайович Добровольський. — К., 1964. — С. 15.
35
Там само.
36
Ваніна І. Українська шекспіріана… — С. 142.
В. Шекспір «Багато галасу даремно».
Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1941. Сцена з вистави
вувався драматургом і мотив безпричинних ревнощів Лінія Геро — Клавдіо
є комбінацією мотивів, дальша розробка яких пов’язана вже з іншим періодом
творчості Шекспіра» 37 .
Тут можна впевнено припустити, що у ролі «голубої героїні» Геро
К. Осмяловська була камертоном ніжності, витонченості й тендітності. Однак,
«вічна приваба жіночої цноти і лукавих вчинків» водночас «була ключем до відкриття
театральних і філософських шекспірівських глибин» 38 .
Є. Пономаренко у ролі Клавдіо «наголошував на пристрасності та безмежній
довірливості цього благородного шекспірівського героя, що ледве не призводять
до трагічної розв’язки його стосунків з юною, ніжною Геро» 39 . Схожим було
37
Алексєєнко О. Багато галасу з нічого… — С. 619.
38
[Гайдабура В.] Прощальне слово Колективу Національного академічного драматичного
театру ім. І. Франка // Культура і життя. — 1997. — 29 жовт.
39
Сидоренко З. Євген Пономаренко. — С. 27–28.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
510
анна липківська, ельвіра загурська В. ШЕКСПІР «БАГАТО ГАЛАСУ ДАРЕМНО»
511