Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

аби відчути подих минулого московського щасливого життя. Можливо, у другому
нам натякнули на те, що могло відбутися між ними, якби на дворі стояли інші
часи: у сніговому хороводі, під звуки вальсу, одягнені за модою початку минулого
століття Маша — Н. Сумська та Вершинін — С. Олексенко кружлятимуть у танці,
нагороджуватимуть один одного повітряними поцілунками, сміятимуться і пустуватимуть
так, як це роблять лише щасливі закохані. Однак, подальше, в якому
Маша — Н. Сумська лише підлещувалась, щохвилини зазирала підполковникові
в очі, шукаючи в них схвалення своїм словам, демонструвала готовність витанцьовувати
всілякі па, аби тільки побачити задоволену усмішку на коханих вустах
«пана», в якому вона, повернувшись з чергового «побачення», машинальним
жестом скидала вершинінську шинель, демонструючи всім охочим монструозні
салатове трико і білий сатиновий бюстгальтер, в якому, ніби забувши, де вона
і хто така, п’яна вешталася сценою і бурмотіла щось собі під ніс, в якому радше
від сорому за зраджене «я», ніж за фізичну оголеність, намагаючись одягнути
шинель рукавами наперед, лізла, спотикаючись, на верхні нари, щойно з’являвся
Тузенбах — А. Гнатюк, в якому посеред гулагівського бедламу вона танцювала
з Вершиніним — С. Олексенком «останнє танго» «Голубка», було не з іншого
часу, але з іншої планети. Якщо ж саме у цьому полягав задум А. Жолдака, то,
по-перше, він, мабуть, переборщив із доводами, по-друге, акторам чим ближче
до фіналу ставало все важче триматися в жорстких рамках, що ними режисер
затиснув чеховську п’єсу. Щоправда, в їхній фінальній сцені, коли Маша —
Н. Сумська приходила на останнє побачення із Вершиніним — С. Олексенком,
тримаючи в руках валізу, сподіваючись, що вони поїдуть разом, і зрозумівши, що
помилялася, розгублено впускала її на підлогу, зайшовшись у тихому плачі, перед
нами хоч на мить, але таки з’являвся клаптик справжньої чеховської історії,
де людей оминає щастя, проте нещастя вони зустрічають стійко і мужньо.
Ймовірно, саме ідеологія «антикомуністичної вистави», під гаслами якої
А. Жол дак «актуалізував» «Три сестри», вимагала від нього не лише тенденційно
маргіналізувати чеховських інтелігентів, а й надати відповідно інших функцій
представникам народу. Так сторож повітової управи Ферапонт тепер уособлював
всенародну долю. Наприкінці першого акту Ферапонт — С. Станкевич —
рвана вушанка, вицвіла сорочка, потерті штани — на порожній сцені награвав
на баяні якусь мелодію і приспівував про те, що «эх, пить будем, гулять будем.
А смерть придет — помирать будем». За влучним висловом О. Сакви, цієї миті він
ніби «заговорював порожнечу» попередньої дії 28 . Натомість роль старої няньки
була зведена буквально в одну змістовну точку: Анфіса — М. Герасименко, яку
ніхто не ображав — Наташа за браком часу — бо мала під наглядом цілий табір,
28
Український театр. — 2000. — № 1/2. — С. 7.
А. Чехов «Три сестри». Національний український драматичний театр ім. І. Франка, 1997.
Ірина — О. Батько, Анфіса — М. Герасименко
ніхто не гнав із дому — бо ніякого дому не було, знай собі боялася — одна за
кілька поколінь пригнобленого народу.
Радикально інакше сконфігурований А. Жолдаком конфлікт чеховських «Трьох
сестер» якнайкраще підтверджував наступний висновок О. Зінкевич: працюючи
у стильовому полі «соц-арту», що має на меті дискредитацію концептів соціалізму
шляхом програвання їх до абсурду, режисер, мабуть, несподівано для себе, опинився
на території «великого радянського стилю» 29 . Відмовившись від чеховської
множинності виміру на користь політичної заангажованості вистави, її пропагандистських
цілей, А. Жолдак тим самим перетворив класичну п’єсу на агітку — вияв
маскульту, що традиційно вступає лише у прямий (лобовий) контакт із реципієнтом,
приміром, зводячи «високу» драму до фарсу — жанру сміхової профанної
культури. Або насичуючи дію музикою у найбанальніший — ілюстративний —
29
Зинкевич Е. Феномен музыкальной свалки, или дрейф в БСС в чеховском римейке
А. Жолдака // Искусство. — 2001. — 26 июля. — № 14(68).
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
580
марина гринишина, анна липківська А. ЧЕХОВ «ТРИ СЕСТРИ»
581