Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

коли режисер турбується про належний малюнок хіба що головних героїв вистави.
У виконанні Л. Курбасом ролі Корнія він відзначав «гарні і правдиві переходи
від мистецького натхнення до самого величезного обурення», « яскраво
правдиві і захоплюючі вагання людини, котра здибалась з не розрішеними
питаннями, рішучі, деколи божевільні наміри та вчинки, врешті, безволість «живого
трупа». П. Самійленко дала йому « побачити справжні життєві переходи
від одного до другого почуття самої напруженої сили». О. Городиська, яка замінила
А. Смереку в ролі матері, створила, на його враження, «справжню життєву
фігуру» 19 .
Отже, попри те, що у виставі Молодого театру увага рецензентів також була
зосереджена на дуеті Корній (Л. Курбас) — Рита (П. Самійленко), вони побачили
принципову різницю між цим спектаклем та іншими інтерпретаціями «Чорної
Пантери…», а саме — продуманий малюнок кожного персонажа, не зважаючи
на його епізодичність, та справжнє сценічне партнерство, опановане всіма учасниками
дії.
Наступні згадки вистави за п’єсою «Чорна Пантера і Білий Медвідь» відносяться
до 1920-х рр. і містяться у дописах, автори яких або аналізують недавню історію
української сцени, або оглядають шлях, пройдений театральними колективами,
очолюваними Л. Курбасом. Тут звернення Молодого театру до драматургії
В. Винниченка оцінюють як «реалістичні» вистави, в сенсі «касові», що були більш
зрозумілими «середньому глядачеві» 20 , «Чорну Пантеру…» вважають зразком
«ака демічного» спектаклю — прямо протилежного за своїми цілями й намірами
будь-яким «експериментам» 21 , або прикладом ставлення «невропатологічної драми»
без особливого «художнього ефекту» 22 . Очевидно, що на ці твердження вплинули
наступні, програмово експериментальні, роботи колективу, такі, як «Горе
брехунові» за Ф. Грільпарцером, «Едіп-цар» за Софоклом, «Різдвяний вертеп» за
Л. Старицькою-Черняхівською. На тлі їхньої стилістичної новітності «поміркована»
Винниченкова вистава об’єктивно набула естетичної маргинальності.
Втретє до вистави «Чорна Пантера і Білий Медвідь» її учасники чи сучасники
звернуться у «відлигові» 1960-ті. Тоді С. Бондарчук переконував, що рішення обрати
«широко популярну в ті часи і «касову» п’єсу В. Винниченка було прийнято,
оскільки попередня спроба у жанрі психологічної драми — «Базар» того ж
19
Професор Шпонька. «Чорна Пантера і Білий Медвідь» // Вільне життя. — 1918. —
24 серп.
20
Васильєв Б. Ідея театральності і її відбиток у Молодому театрі // Молодий театр. — С. 74.
21
Шевченко Й. Молодий театр: його роль і робота // Молодий театр. — С. 77.
22
Вороний М. Український театр під час революції // Вороний М. Театр і драма. —
С. 293–295.
автора — дала «успішний досвід», і стверджував, що режисерська інтерпретація
Л. Курбаса не наслідувала авторів задум, але розширювала масштабність п’єси,
переносячи «суперечність світоглядів основних персонажів — Рити і Корнія —
у суперечність усього інтелігентського прошарку у суспільстві» 23 , відтак, додавала
суспільні акценти у загальну змістовну палітру вистави. «І головне, — акцентує
С. Бондарчук, — Курбас — режисер наголошував не екзотику мансард
та кабаре, не богему, що в переважній більшості робили інші постановники,
спокусившись саме цим у матеріалі п’єси, а страшну природу капіталізму, де все
продається: поцілунки, дружба, кохання, мистецькі полотна, де талант, що не захотів
продатися, мусить загинути» 24 . Дописувач наполягав, що соціальна актуалізація
Винниченкового твору була першим моментом, який вирізняв спектакль
Молодого театру з-посеред інших інсценізацій популярного твору на україномовних
та російськомовних сценах.
Власне, виразні суспільні мотиви першої вистави «Молодого театру» відзначила
й сучасна дослідниця творчого шляху Л. Курбаса Н. Корнієнко, зазначивши,
що «Курбас ставить виставу про трагічну приреченість талановитого художника
у світі цинізму й блазнювання, купівлі-продажу. Вистава пристрасно закликала
до пошуку кожним власного ідеалу, проголошувала цінність самовираження
особистості, співала гімн (у тодішньому словникові) боротьбі з цинічною
реальністю, спротивові й подоланню занепадницьких настроїв» 25 .
Проте, думки очевидців й учасників спектаклю не підтверджують цей умовивід,
значно більшою мірою вони зосереджені на естетичних питаннях, в колі яких
готувалася вистава. В. Василько, насамперед, обстоював її вірність «реалістичній
традиції», переконуючи, що « це була грамотна, чисто зроблена постановка
в плані психологічного реалізму» 26 . На його думку, на кону гралася родинна драма,
наростаючий ритм й ускладнення конфлікту якої режисерові вдалося передати
якнайкраще. Згадуючи репетиції «Чорної Пантери…», В. Василько доходив висновку,
що Л. Курбаса тоді понад усе цікавили «глибина мислі персонажа, його психологічні
та логічні нюанси», а «побутова характерність» лишала ся поза увагою
режисера. Тому, не наголошуючи, приміром, на національних оз наках, Л. Курбас
шукав для кожної дієвої особи психологічну домінанту її вда чі 27 . Відтак, Сніжинка
О. Добровольскої виглядала «лагідною та лукавою», що правда, вважав В. Василь
ко, її героїні бракувало тонкого французького гумору. Графічним малюнком
23
Бондарчук С. Молодий театр // Молодий театр. — С. 123.
24
Там само.
25
Корнієнко Н. Лесь Курбас: Репетиція майбутнього. — К., 1998. — С. 47.
26
Василько В. У «Молодому театрі» // Молодий театр. — С. 208.
27
Там само. — С. 209.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
140
марина гринишина В. ВИННИЧЕНКО «ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ»
141