Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

за образ мавра. Тому режисер радив акторові: «Не намагайтесь знайти для Яго
якесь определіння по лінії амплуа, це обмежить поле діяльності Яго. Яго і простак,
і герой, і резонер, і любовник і все разом взяте» 36 .
Зовні Яго — В. Яременко був схожий чи то на чорта, чи то на купця, але аж
ніяк не на солдата. Він — плоть від плоті патриціанської, купецької Венеції. Він
— злий і могутній образ консервативних суспільних сил, які оточували Отелло
й Дездемону 37 . Яго — В. Яременко — «хитрий і спритний інтриган, що вміє пристосовуватись
до людей і обставин. Він завойовує довір’я Отелло удавано відвертою
поведінкою: з Дездемоною він розмовляє надівши маску ніжно-співчутливого
друга, з Кассіо поводиться як вірний бойовий товариш. Яременко підкреслює
й іншу рису Яго — його закоханість в інтригу, своєрідне «натхнення», з яким
в’яже свою сітку ця безсердечна і підла людина» 38 .
Персонажі другого плану у виставі П. Саксаганського були розподілені
по двох групах: перша — це ті, хто був близьким до Отелло і Дездемони. Серед
них Кассіо — І. Слива — благородний, душевно щедрий, відкритий серцем,
та Бьянка — К. Доценко — схожа на циганку, запальна і щира. Друга — їхні антиподи.
Зосібно, Емілія — 3. Ярошенко — немолода огрядна брюнетка, вбрана
в чорне, грубувата й простувата, або Монтано — П. Приходько — чепуристий
інфантильний молодик.
За задумом режисера дія розгорталася на вулиці ренесансного міста. Перед
глядачем поставала Венеція: « височіли фасади будинків, розділені на неоднакові
за висотою й характером кладки поверхи, легкі аркади, внутрішні дворики,
оточені арочними галереями і колонадами, тераси, маленькі вежі, місточки,
канали» 39 . Відповідну атмосферу створювали багато інкрустовані меблі,
розташовані по сцені; декоративні деталі, аксесуари та костюми героїв теж підкреслювали
задум режисера. «Сценічне середовище давало повну свободу для
розгортання динамічних і глибинних мізансцен. Точно зафіксована пластика
акторів була стрімка, розмашиста і картинна. Яскрава емоційність і підкреслена
виразність поєднувалися з прискореним темпом і чітким ритмом злагодженої гри
акторського ансамблю» 40 .
«Початок спектаклю. Сцена прихована у темряві ночі. Глибина сценічного
простору замаскована легкою завісою, що відокремлювала частину сцени. Від
авансцени вгору піднімаються сходи. З обох сторін наступають будинки. Зліва
36
Там само. — С. 124.
37
Там само.
38
Ган Я. Заньковчани… — С. 9.
39
Чечель Н. Українське театральне Відродження. — С. 116.
40
Там само.
направо, двічі зупиняючись, стрімким кроком проходять Яго з Родріго. «Тепер
скоріше будіть її отця», — Яго явно поспішає, він діловий і зосереджений. «До побачення»,
— іде через місток, який перекинуто через канал праворуч. З’являється
Брабанціо й будить усіх мешканців будинку.
О небеса!… Яка кривава зрада.
Батьки, батьки, не вірте з цього часу
Ні в чім, ні в чім не вірте ви дочкам…
Слуги з палаючими факелами супроводжують процесію. Вогонь підсвічує обличчя,
посилює метушню» 41 .
Після того на порожній сцені розсувалася завіса, відкриваючи перспективну панораму
просторої площі. Підмостки осяювалися, коли на них з’являвся Отелло —
Б. Романицький. До нього стрімко з лівої куліси прямували Кассіо і декілька офіцерів,
з середини підходили Брабанціо, Родріго і дозорці зі смолоскипами. Розгніваний
Брабанціо вимагав заарештувати «грабіжника» і доправити його у Сенат 42 .
«В нічній сцені сенатори розміщалися навколо довгого столу, немов апостоли
на полотні Леонардо да Вінчі «Тайна вечеря». Венеціанський дож сидів у великому
кріслі, яке було зроблене з прямокутних брусків і прикрашене різьбою. Він
мовби зрісся зі своїм «троном», сила його влади здавалася непорушною.
Кіпр. Атмосфера напруженого чекання корабля Отелло. Сценічна дія розгортається
на двох рівнях — верхній і нижній сцені, на високій терасі і внизу, на уявній
морській пристані. Кроки Дездемони, Емілії, Яго прокреслюють три паралелі,
які прямують углибину. Прибуває Отелло і відразу кидається до Дездемони:
«О, вольнице ти моя!» Отелло-воїн одягнений в розкішне військове вбрання.
На Дездемоні — біла довга сукня з газовим шлейфом.
Фінальна картина трагедії. Ігровий простір, як і раніше, вільний. У глибині —
розсічені аркадами й прикрашені колонадою стіни спальні Дездемони. У ніші ледь
видно частину високого ліжка з закріпленими на стовпах завісами. Емілія виривається
вперед: «Мені мовчать О, ні, як вільний вітер, я заговорю!» Отелло схилився
над Дездемоною, яка лежить. У пластиці мізансцени настороженість Яго
і Монтано межує з поривом Емілії і напруженою увагою, готовністю «повстати»
Отелло. Буря гніву Отелло –Романицького змиває гіркоту сумнівів і образ.
О горе! Дездемона! Дездемона!
Мертва! О! О! О! О!
Вважаючи за щастя вмерти, ніж жити в муках, Отелло перериває свій шлях
страждань і кохання» 43 .
41
Чечель Н. Українське театральне Відродження. — С. 123.
42
Там само. — С. 123.
43
Там само. — С. 123–125.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
302
юлія раєвська, майя гарбузюк, анна липківська В. ШЕКСПІР «ОТЕЛЛО»
303