Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Чирва (Гірняк) — постать, що надовго запоминається; разом улесливий і мстивий,
лагідний і жорстокий — все це актор уміє виявити в своїй грі. Вельми яскраві
образи дали так само Чистякова, Ужвій, Мілютенко, Федорцева й загалом весь
акторський колектив» 33 . Інший свідок вистави О. Смирнова-Іскандер завважила
таке щодо акторського ансамблю «Диктатури»: «У цій незвичній виставі гра
акторів була гранично виразною, лаконічною. Характерність кожного образу
створювалась не тільки точним рисунком руху та жесту, а й точною інтонацією,
мелодією та ритмом мови» 34 .
Більшість післяпрем’єрних відгуків на виставу «Диктатура» театру «Березіль»
були схвальними. Українська критика зрозуміла експериментальний характер
спектаклю, гідно оцінила професійну майстерність постановника. X. Токар відзначив
«величезну театральну культуру» нової роботи Л. Курбаса 35 , Б. Сіманцев
назвав «Диктатуру» «епохальною» виставою, «кращою в усьому Союзі за останні
п’ять років» 36 ; С. Гец насамперед поцінував «десятки великої цінності нових
сценічних способів художнього узагальнення й синтезування», застосованих режисером
37 ; Л. Болобан найціннішим здобутком спектаклю вважав «надзвичайно
різноманітне використання найскладніших технічних можливостей театру» для
досягнення «цілковитої простоти й зрозумілості» 38 ; П. Вершигора, констатував,
що Л. Курбас «автора таки переміг» і що лише в «Березолі» «Диктатура» стала
диктатурою, тільки Курбас довів, як треба в наш час розв’язувати великі глибокі
проблеми в театрі по-театральному» 39 .
П. Рулін акцентував, що театр на «свій кшталт» підійшов до твору І. Микитенка,
і прозорливо вбачав цю відмінність в «окремих романтичних мотивах, що виразно
відділяються від натуралістичної тканини п’єси», що їх «театр взяв як висхідний
пункт для побудови вистави» 40 . Він же пояснив, у чому полягали розбіжності
в оцінках «Диктатури» Л. Курбаса: декого з критиків радувало «величезне багатство
і різноманітність засобів» вистави, деякі «переймалися» через те, що «фор-
33
Сіманцев Б. «Диктатура» в «Березолі» // Радянське мистецтво. — 1930. — № 14. —
С. 14–15.
34
Смирнова-Іскандер О. Театральна Україна двадцятих років. — С. 151.
35
Токар Х. Велика перемога «Березоля» // Робітнича газета. — 1930. — 3 лип. — С. 4.
36
Сіманцев Б. «Диктатура» в «Березолі»… — С. 13.
37
Гец С. Плюси та мінуси «Диктатури» в «Березолі» // Комсомолець України. — 1930.
— 5 черв.
38
Болобан Л. Подвійна перемога // Радянський театр. — 1930. — № 3/4. — С. 53.
39
Вершигора П. Плюси й мінуси // Критика. — 1930. — № 12/13. — С. 15.
40
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня // Життя
і ре волюція. — 1930. — № 11/12. — С. 69.
мальні винаходи застили революційний пафос». П. Рулін переконував, що
ці суперечки — не антагоністичні й у «спеціальній і ґрунтовній дискусії» вдасться
«розв’язати всі спірні питання» 41 .
Однак у спектаклю «Березоля» знайшлося також чимало противників.
Йдеться, насамперед, про автора «Диктатури», який за десять днів до прем’єри,
виступаючи на пленумі Всеукраїнської спілки пролетарських письменників
оскаржив сценічне вирішення свого твору і звинуватив Л. Курбаса у численних
ідеологічних помилках, що їх І. Микитенко побачив не лише у «Диктатурі», а й
у інших виставах «Березоля»: « Мистецький керівник «Березоля», безперечно,
страждає на небезпечну метафізичну хворобу — формалізм, — заявив
І. Микитенко. — Звідси — формалістичні вади в роботі керованого ним театру.
Всі ми бачимо ці вади в кожній виставі театру Ідучи за проводом філософії
т. Курбаса, театр «Березіль» неминуче мусить заходити в ідеалістичний тупець,
вся його мистецька формалістична продукція неминуче повинна здійснити
змичку з містикою і т. і» 42 .
Невдовзі після прем’єри у часописі «Критика» з’явилася стаття, підписана
Д. Шарахом (ймовірніше всього за підписом сховався Д. Грудина), де Л. Курбаса
було звинувачено зокрема у тому, що у спектаклі «диктатура» як воля — ідея
не розв’язалася в образі, нависла над селом, як гроза, як привид, як тривога» 43 .
Слідом М. Корляків наголошуючи, що у «Диктатурі» все «грало» та було сповнене
«філософією», а також переконуючи, що п’єса І. Микитенка має вагоме значення
для ідеологічного «одужання» театру, і з нею «Березіль» робить «спроби
відштовхнутись від «синіх далів», від захоплення плутаниною в національнім питанні
на малахіянський манір і підходить до гостріше поставлених проблем соціалістичної
революції», водночас, заявляв, що режисер вистави нібито недооцінив
«живого ґрунту класової боротьби», натомість захопившись «абстракціями», які
зашкодили показу реальної перемоги соціалізму на селі 44 . Досить спостережливий
Ю. Смолич цього разу висловився несподівано різко, зазначаючи, що «Диктатура»
І. Микитенка — п’єса гострих суспільних конфліктів, чіткої, дещо навіть грубуватої
виразності в показі класової боротьби, — ця п’єса, страктована Курбасом
у плані межівної театральної умовності та майже оперової величавості (аж до спинання
на котурни!), зазнала в Курбасовій постановці цілковитої невдачі» 45 .
41
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня… — С. 70.
42
Микитенко І. За гегемонію пролетарської літератури // Гарт. — 1930. — № 6. —
С. 143–144.
43
Шарах Д. «Диктатура» в «Березолі» // Критика. — 1930. — № 8/9. — С. 20–25.
44
Корляків М. Непорозуміння в трикутнику // Критика. — 1930. — № 11. — С. 61–76.
45
Смолич Ю. Про театр. — С. 196–197.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
390
марина гринишина І. МИКИТЕНКО «ДИКТАТУРА»
391