Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Інший дописувач висловлюється різкіше, у прокурорському
тоні — але це є теж доволі адекватне сприйняття того,
що відбувається на сцені: «Загалом сестри Прозорови,
згідно з російською традицією, протягом усієї вистави постійно
з’ясовують, хто з них більше страждає. Із жахом говорять,
що доведеться йти не заміж за блискучого офіцера,
а на роботу. За весь спектакль з цього приводу трьома
молодими актрисами було зіграно близько сорока істерик
зі взаємними образами, рукоприкладством та киданням
предметів» 50 .
У фіналі режисер — уповні за автором, але іншими засобами,
— все ж «розв’язує» у консонанс численні дисонанси
стосунків та переживань героїнь: «В останній сцені здобуття
цього, хоча б тимчасового, спокою є навіть щось булгаківське
— на межі фантастики і реальності, з долею ліризму
та іронії. Сестри, після символічного прощання зі своїми дитячими
фотографіями, знімають їх зі стін, а після — дзеркала.
Вони піднімають дзеркала вгору, й, коли дивитися у їхнє
відображення із глядацької зали, складається враження,
що сестри летять. Й політ цей сприймається не як втеча від
життя, а як своєрідний порятунок і свобода: прийде новий
день, і зміни на краще все ж таки настануть» 51 .
Можна сприймати цю виставу як прощання зі стереотипами
сценічного втілення чеховської драматургії, можна —
як застереження проти того викривленого, суто «жіночого»
світу, котрий випереджаючими темпами запановує навкруг
нас, а можна — як спробу дістатися першоелементівпершомотивів
першоджерела, не замулених зайвими постатями
та зайвими словами… Прикро лише, що вистава
«Сестри Прозорови» ніби наврочила своєю появою ситуацію
безпритульності та відсутності майбутнього, в якій невдовзі
опинився театр «Ательє 16». Справді, «вони ідуть від
нас… один пішов назавжди…».
50
Фомин Г. Сестры Прозоровы…
51
Варварич О. Сестри — «метелики»…
А. ЛИПКІВСЬКА
І. КОЧЕРГА «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ»
Харківський академічний український драматичний
театр ім. Т. Шевченка (1947)
У 1944 р. часопис «Українська література» надрукував нову
драматичну поему І. Кочерги «Ярослав Мудрий». Автор,
який вже відзначився твором за актуальним сюжетом з київської
«сивої давнини» 1 , і цього разу поєднав історичне тло
із сучасною проблематикою. Наскрізною сюжетною лінією
стала боротьба Ярослава Мудрого за збереження незалежності
Київської Русі від варязької навали. «Вперед, на бій за
землю нашу рідну, За Київ наш, державний і святий!» — цей
заклик князя промовисто озвучує провідну ідею драматичної
поеми. Зрозуміло, у добу воєнного лихоліття питання
патріотизму було більш, ніж актуальним. Апологізуючи
мирне життя, звертаючись до теми законності й порядку,
чесної праці, засуджуючи хижі загарбницькі наміри, твір
І. Кочерги, безумовно, повністю відповідав тогочасним суспільним
настроям.
Окрім відповідної ідеологічної кон’юнктури, драматична
поема І. Кочерги мала ще одну привабливу рису
для українського театру першої половини ХХ ст.: давала
можливість звернутися до жанру трагедії — зовсім нечастому
гостю на вітчизняному кону. На перший погляд намагання
І. Кочерги опанувати маловідому форму могло
видатися доволі несподіваним, якщо не зважати на два моменти:
по-перше, ще впродовж 1930-х драматург старався
буквально у кожній п’єсі розв’язувати саме формотворчу
1
Йдеться про драматичну поему «Свіччине весілля» — вийшла
друком 1930 р., 1935 р. була поставлена В. Харченком у тоді
Запорізькому українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.
марина гринишина І. КОЧЕРГА «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ»
591