Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

й роздуми вісімдесят шостого року» — адже апріорно швидкоплинні
соціальні реалії та настрої мали в ті роки посилено
динамічний характер, тож навіть у 1987-му «суперечки
та роздуми» були вже дещо інші.
Відповідно, й дебютна вистава А. Жолдака, «мабуть, через
фатальну свою назву виявилась якоюсь чарівною
миттю у творчому житті театру імені І. Франка. Спалахнула
і зникла, залишивши по собі незабутні спогади-враження,
що з часом не згасають, а, навпаки, набувають яскравості
легенди» 24 .
…Після прем’єри «Моменту» А. Жолдак казав: «У цій
виставі ми звернулись до глибин національного, до коріння.
Вона ніби знаходиться в землі. У наступній роботі я хотів
би відійти від суто національного, щоб піднятись до загальнолюдського
в найширшому розумінні. І це вже буде гілля,
крона» 25 .
Режисер здійснив ці плани. За винятком згаданого
«О-о-и!» та разового проекту за мотивами «Тараса Бульби»
М. Гоголя в рамках фестивалю «Балтійський дім» уже
на початку 2000-х рр., його мистецькі пошуки, аж до найскандальніших
та найепатажніших, охоплювали різні території,
але не царину української літератури (драматургії)
та національної проблематики.
Може, це і на краще
А. ЛИПКІВСЬКА
24
Шерман Г. Лише один момент з життя актора… — С. 23.
25
Рукопис. — З особистого архіву Г. Шерман.
Ж. КОКТО «СВЯЩЕННІ ЧУДОВИСЬКА»
Київський академічний театр російської драми
ім. Лесі Українки (1987)
Ніщо так швидко не змазується, як надто
стрімкий успіх, навіть якщо він був
справжній.
Жан КОКТО
Вистави Романа Віктюка рубежу 1980–1990-х рр. спричинили
справжній театральний вибух. Ж. Кокто, Ж. Жене,
Т. Рет тіґан, Д.–Г. Хуан, В. Набоков з його легкої руки
«увірвалися» на стагнований було пізньо-радянський кін
і постали там з п’янким присмаком «забороненого плоду»,
у примхливих абрисах графічних мізансцен, вишуканої,
підкреслено театралізованої пластики, свінгового акторського
голосоведіння.
Режисер — нібито нізвідки — явив на кону інший театр,
разюче несхожий на офіційний. Певною мірою — зірвав греблю
для театру пошукового, студійного, відверто альтернативного,
чия потужна хвиля накотилася трохи пізніше.
Та першою ластівкою оновлення стала постановка «Священних
чудовиськ» Ж. Кокто у Київському академічному
російському драматичному театрі ім. Лесі Українки, прем’ є-
ра якої відбулася восени 1987 року.
У «загальносоюзному» театральному контексті цю виставу
сприйняли (і в такій якості вона закріпилася «в анналах»)
як генеральну репетицію вибухових, скандальних
«Служниць» Ж. Жене у московському театрі «Сатирикон»,
котрі вийшли на півроку пізніше й були втілені Віктюком
у співдружності з тими самими художником та автором
музичного оформлення. Але це (попри дійсну стильову подібність)
не є справедливим — хоча б через разючу відмін-
анна липківська Ж. КОКТО «СВЯЩЕННІ ЧУДОВИСЬКА»
793