Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

М. КУЛІШ
«ХУЛІЙ ХУРИНА» («ХУЛІЯ СЛАВЛЮ!»)
Харківський «Театр 19» (2003)
Вже широко відомий як автор в усіх сенсах революційної
п’єси «97» Микола Куліш 1926 р. пише наступний драматичний
твір — «комедійку» «Хулій Хурина». Якщо драму «97»
про життя голодного пореволюційного села одразу взяли
під свої прапори поборники побутово-реалістичного театру,
комедію про абсурдність міщанського животіння «Отак
загинув Гуска» театри проігнорували, то п’єсі-фейлетону
«Хулій Хурина», майже за класичним сюжетом М. Гоголя,
випала роль таємничого «інкогніто». Ця «комедійка» свого
часу наробила галасу, спровокувавши палку дискусію,
і зникла більш ніж на півстоліття з репертуару українських
театрів.
Між іншим, ім’я М. Гоголя згадане нами не випадково.
«Хулія Хурину» сучасники одразу охрестили «радянським
“Ревізором”». У зв’язку з такою паралеллю мимоволі виникло
питання, а чи потрібна взагалі радянська сатирична
комедія як жанр Думки з цього приводу лунали полярні:
від категоричного «ні», до не менш категоричного «так».
Однак і поборників радянської сатири і їх опонентів цілком
справедливо бентежило головне питання: а все ж таки,
«над ким смієтеся». Адже новий радянський устрій
потребував насамперед уславлення та пропаганди, тобто
підтримки «засобами мистецтва», і аж ніяк не дошкульної,
нищівної критики окремих недоліків «на місцях». А в
«Хулії Хурині» саме була зроблена смілива спроба тверезо
поглянути на пореволюційні будні, в яких, за лайливим,
проте точним визначенням одного з цензорів, раптом почало
прозирати: «радянська Україна — якась суцільна божевільня»
1 .
М. Куліш дотепно переробив сюжет класичного «Ревізору». Двоє шахраїв, які
проїздом з Одеси до Харкова опиняються в якомусь Золотопупівську та видають
себе за відомого журналіста газети «Правда» та члена Вірменського ВКП(б),
під час «офіційного візиту» до Виконкому жартома питають про могилу «учителя,
еренбургова героя» Хуліо Хуреніто 2 . Злочинці зникають, а місцевий партактив
розпочинає майже детективне розслідування, де ж похований цей «герой».
Найстрашніше у цій історії-жарті, що неіснуючу могилу таки знаходять…
У фіналі, за законами драми і здорового глузду, непорозуміння, звичайно ж, викривають.
Однак автор утримується від будь-яких моралізаторських коментарів
і дидактичних відповідей на основне, сформульоване ним же, питання — як така
прикра історія взагалі могла трапитись Мабуть, М. Куліш вважав висновок надто
прозорим і очевидним. Тож важко не погодитись із дослідником творчості
драматурга Н. Кузякіною, яка цілком слушно співвіднесла «мораль» п’єси зі світоглядною
позицією вождя пролетаріату: «В. І. Ленін неодноразово повторював,
що некультурність населення колишньої Російської імперії — одна з головних
перепон на шляху побудови соціалізму Підтримка нового вимагала
активної, послідовної боротьби проти старих бюрократичних форм, які
прибрались у новий одяг» 3 . У саркастичному «Хулії Хурині» ці пороки невігластва
та бюрократії драматургом було безжально викрито і осміяно. Як стало
зрозуміло пізніше, сатира виявилася занадто точною і занадто яскравою: хоча
українські цензори дозволили п’єсу за літером «А» (тобто для постановки в усіх
театрах), московський Репертком через рік категорично заборонив твір як «чистісінький
пасквіль на партійно-радянський апарат на Україні» 4 .
Поки діяв дозвіл, п’єсу встигли надрукувати окремим виданням 5 , а також
14 грудня 1926 р. випустити прем’єру у новоствореному російськомовному
«Новому театрі» (режисер М. Дисконський, художник Н. Тележинський) 6 . Однак
резонансною подією цей спектакль не став — в першу чергу молодий колектив
«Нового театру» ставив собі за мету будь-що привернути увагу глядачів, тож
сатирична гострота і полемічність п’єси були змінені на фривольну веселість,
анекдотичність зображуваних подій. Зокрема, у сценографічному оформленні
1
(До стор. 908) Танюк Л. Хулій Хурина // Куліш М. Г. Твори: В 2 т. — К., 1990. — Т. 2:
П’єси. — С. 489.
2
Йдеться по роман російського письменника І. Еренбурга «Надзвичайні пригоди Хуліо
Хуреніто та його учнів» (1922).
3
Кузякіна Н. Б. П’єси Миколи Куліша. — С. 150.
4
Танюк Л. Хулій Хурина // Куліш М. Г. Твори: В 2 т. — Т. 2. — С. 497–498.
5
Куліш М. Хулій Хурина. — Х., 1926.
6
Кузякіна Н. Б. П’єси Миколи Куліша. — С. 144.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
908
ірина чужинова М. КУЛІШ «ХУЛІЙ ХУРИНА» («ХУЛІЯ СЛАВЛЮ!»)
909