Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

вибором «зброї» в ідейній боротьбі тих років, своєрідним виявленням естетичної
опозиції.
Публіцистичність спектаклю, наближення його до « театру соціальної дії,
театру політичного» спонукала режисера шукати художніх засобів, які б безпосередньо
висловлювали думку на злобу дня. «Режисер сподівався зробити складну
п’єсу більш зрозумілою Він хотів активно впливати на зал, без кружіння
і без іронії висловити те, що повинен був, на його думку, усвідомити глядач».
П’єса Куліша й справді значно складніша, ніж це може здатися на перший погляд.
У ній — сильне нашарування соціальної фантасмагорії. Якби такий жанр
мав право на офіційне визнання, його можна було б визначити як «кошмарний
сон». Життя абсурдне, коли людина, для того, аби вижила родина, сама для себе
наймає вбивцю. Життя страхітливе, якщо геніальний музикант знаходить притулок
на смітнику, в собачій будці, а голодне дівча-підліток саме, без примусу,
виходить «на панель». Алогізм, абсурд життя штовхає людей на непередбачені
вчинки, їхні характери сповнені суперечностей. Персонажі п’єси «роздвоюються»,
діють нерідко ніби у сомнамбулічному стані.
Але С. Данченко прагнув чіткості, ясності думки. Він уникав інфернальних
мотивів, «сюр» не був йому потрібен. І хоча «відлига» вже йшла на спад і все відчутніше
давався взнаки курс на ідеологічний пресинг, на «закручування гайок»,
інерція віянь «шістдесятих», оптимістичне світосприймання штовхали молодого
режисера піддати п’єсу логічному аналізу, виявити історичну обумовленість подій.
Хотілося розставити крапки над «і».
Свого часу ідеологічні супротивники М. Куліша дорікали йому, що в «Маклені
Грасі» єдиним носієм революційної ідеї виступала тринадцятилітня дівчина, що
він не вивів на сцену загартованих представників робітничого класу, комуністів
— силу, здатну побороти ненависний капіталістичний лад. Це було страшне політичне
звинувачення, яке зрештою — в ряду різних інших наклепів — призвело
до заборони п’єси та спектаклю Л. Курбаса, відіграло фатальну роль у долі
драматурга, режисера, театру «Березіль»… Три десятиліття про п’єсу заборонялося
згадувати. Рукопис оригіналу зник. 1962 р. Лесь Танюк здійснив реконструкцію
українського тексту за російським перекладом і текстами, що збереглися
у деяких акторів першої постановки. Тоді ж продовжилася її сценічна історія:
«Маклену Грасу» поставили у Київському театральному інституті ім. І. К.
Карпенка-Карого, у Ленінграді, в Прибалтиці, у Болгарії…
За три десятиліття багато води спливло, сама історія прояснила багато чого
в світі, багато чому навчила. І коли львівська Маклена мріяла про «музику,
чоловіка-більшовика, аероплани», коли вона долала глуху стіну і поривалася назустріч
сонцю з криком: «Я повернуся! Повернуся!» — все набувало нового значення
і звучання. Крізь вивірені (з точки зору офіціозу) ідейні акценти проступав
М. Куліш «Маклена
Граса». Львівський
академічний
український драматичний
театр
ім. М. Заньковецької,
1967. Макет декорації
(худ. М. Кипріян)
М. Куліш «Маклена Граса».
Львівський академічний український
драматичний театр ім. М. Заньковецької, 1967.
Вуличні співаки — Ф. Стригун, Б. Козак,
Ю. Брилинський
Зарембський — Б. Ступка, Анеля — Г. Плахотнюк
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
408
марина гринишина, аркадій драк М. КУЛІШ «МАКЛЕНА ГРАСА»
409