Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Т. Колесник (служниця Мариня, яка стала своєю в домі і віддала все життя
Річинським), О. Гринько — адвокат Орест Білинський, в якому, можливо боягузтво
й «витравило всі волелюбні поривання», але внутрішня гідність продиктувала
немислимий в домі священика Речинського вчинок — він першим простягає
руку комуністу Завадці» 29 .
Однак рецензент зауважує: «Проте, при усіх перевагах вона (вистава — Е. З.)
була іноді ілюстративна, нерівноцінна у своїх частинах. У другій частині спектаклю
загальний перебіг подій інколи відтісняв на другий план те, про що театр
заявив з самого початку — дослідження часу не у всій його епічній широті
та об’ємності, що доступні роману, проте крізь приватну долю однієї родини.
Саме тому більш важке положення тих акторів, чиї герої виходять на перший
план у другій частині вистави» 30 .
При цьому першорядного значення набули у виставі особисті, суто людські
якості виконавців. Бронко Завадка існував як особистість завдяки рідкісній акторській
щирості Ф. Стригуна, який створив характер, що викликав довіру, теплоту
та співчуття.
Отже, «складний світ «Сестер Річинських», надзвичайно примхливе переплетення
доль героїв п’єси режисер О. Ріпко підпорядкував єдиному ряду серйозного
і поглибленого, поетичного і філософського осмислення характерів та епохи» 31 .
Як зазначає С. Веселка, «спроби поставити цю п’єсу в інших театрах закінчувалися
провалом, незважаючи на виграшні жіночі ролі — «справжній курорт для
розхитаних режисерських нервів» 32 .
Проте нерви «розхитували» не лише режисерові. Невдовзі після прем’єри (як
водиться, «приймали» виставу довго — вимагали численних корективів) дісталося
«на горіхи» усьому постановочному складові вистави, і найбільше — композитору
І. Вимеру. Наведемо унікальний документ епохи — доповідну записку
Львівського обкому партії першому секретареві ЦК КПУ П. Шелесту від 27 грудня
1968 р., оригінал якої зберігається в Музеї радянської окупації у Києві: «На
листопадовому (1968 р.) Пленумі Центрального Комітету Компартії України
критикувався Львівський обком партії за недостатній контроль при постановці
спектаклю І. Вільде і Б. Антківа «Сестри Річинські» в театрі ім. М. Заньковецької,
коли під час вистави виконувався український націоналістичний гімн.
Львівський обком КП України ще раз всебічно розібрався по цьому питанню
і доповідає, що Ваша настанова до посилення політичної пильності та своєчасно-
29
Сечин В. Время и семья Ричинских… — С. 66.
30
Там само.
31
Там само.
32
Веселка С. Символ віри… — С. 13.
І. Вільде «Сестри Річинські».
Львівський академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, 1968.
Суліман — Б. Антків, Неля — Л. Кадирова
го реагування на будь-які прояви ворожої ідеології нами сприйнята до неухильного
керівництва. Разом з тим, інформуємо Вас про слідуюче.
Музичне оформлення вистави «Сестри Річинські» здійснив член КПРС, завіду
ючий кафедрою народних інструментів Львівської консерваторії Ізраїль Ілліч
Вимер. У сцені весілля виконувався не націоналістичний гімн, а українська народна
обрядова пісня. У 1923 р. на мелодію цієї пісні український композитор
Я. Ярославенко поклав слова вірша Миколи Вороного «За Україну». Цей вірш
вміщений у збірці поезій М. Вороного, яку випустило видавництво «Радянський
письменник» в 1959 р.
До 1939 р. пісня «За Україну» на оброблену Я. Ярославенком мелодію була
популярною серед різних верств населення Західної України. Але вона виконувалась
і в націоналістичних колах.
У спектаклі «Сестри Річинські» 19 і 20 жовтня ц. р на цю мелодію виконувались
протягом 16 секунд (8 тактів) не слова вірша М. Вороного «За Україну», а українська
обрядова пісня «Многая літа». Враховуючи специфіку ідеологічної роботи
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
670
ельвіра загурська І. ВІЛЬДЕ «СЕСТРИ РІЧИНСЬКІ»
671