Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Того ж року театр ім. І. Франка вперше виїздить на гастролі
до Москви і, зрозуміло, везе до столиці «лівого театру»
спектаклі, в яких також відчутна «лівизна» режисури.
Відтак, гастрольну програму склали буфонний «Вій» за
М. Гоголем, гротескові «За двома зайцями» і квазіромантичні
«Полум’ярі» А. Луначарського, перетворені Б. Глаголіним
на епатажне видовище, сповнене ексцентрикою та кінотрюками.
За свідоцтвом очевидця, Москва зустріла вистави
«франківців» із прихильністю 14 , проте, ймовірно, це
було лише дружнім плесканням по плечу «малоросійських
неофітів». На цю думку, приміром, наводять зауваження
Л. Білоцерківського щодо тогочасних «франківських» гастролей:
«Всякі мандрівні халтурні й напівхалтурні «малоросійські
трупи», які до нас виступали в Москві й смішили
глядача гопаками та варениками, встигли виробити трохи
упереджене ставлення до українського театру» 15 .
Позатим, зазначена вистава театру ім. І. Франка увиразнювала
цілий етап його художнього шляху та унаочнювала
особливості мистецького менталітету його керівника.
З цього приводу слушне зауваження зробив Л. Танюк,
вша новуючи пам’ять Г. Юри у рік його вікового ювілею:
«Лагідна його вдача не встигала за новаціями, йому взагалі
не був притаманний поспіх, проте до найменших змін морального
клімату у державі Гнат Петрович був чулий і тут,
усі знають, задніх не пас. Тому, коли в пошані була «курбалесія»
(слівце, на початку 1920-х кинуте П. Саксаганським,
не згодним з авангардистським наскоком, яким Л. Курбас
руйнував старі українські театральні традиції — М. Г.), ставив
«за Курбасом» (скажімо, «Вій» за Гоголем — Остапом
Вишнею, показаний франківцями у Москві) » 16 .
М. ГРИНИШИНА
14
Білоцерківський Л. Записки суфлера. — С. 134.
15
Там само.
16
Танюк Л. Слово. Театр. Життя // Танюк Л. Вибране: В 3 т. —
К., 2001. — Т. 2. — С. 448.
М. СТАРИЦЬКИЙ «ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ»
Мистецьке об’єднання «Березіль» (1925)
Київський Молодіжний театр (1980)
Комедія з міщанського побуту зі співами і танцями в 4-х діях
М. Старицького «За двома зайцями» (інсценізація по вісті
І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках») з’явилася 1883 р.
й одразу потрапила до репертуару очоленої її автором першої
об’єднаної української професійної трупи (за участі
М. Кропивницького, М. Заньковецької, М. Садовського,
П. Сак саганського), яка започаткувала собою феноменологічне
явище в історії національної сцени — театр кори феїв.
Відтоді, впродовж більш, ніж століття, п’єса залиша ється одним
з найпопулярніших драматичних творів української сцени.
Її «авторитет» не похитнули ні радянські, ні пострадянські
часи, а екранізація В. Іванова 1961 р. з М. Кринициною
та О. Борисовим у заголовних ролях увійшла в історію світового
кінематографу.
Спектакль «За двома зайцями» М. Старицького також став
незаперечним лідером серед сценічних інтерпретацій української
класики 1920-х рр. Чотири його версії В. Василько послідовно
втілює в «Березолі» (прем’єра — 25 лютого 1925р.),
Одеській держдрамі (прем’єра — 13 січня 1926р.), тоді харківському
театрі ім. І. Франка (прем’єра — 6 березня 1926р.), харківському
Червонозаводському театрі (прем’єра — 6 квітня
1929р.). Відтак, «За двома зайцями» — один з перших прикладів
тиражування вистави у пореволюційному українському
театрі, за чотири сезони вона «запліднила» собою репертуар
чотирьох різних українських театрів, встановлюючи окремий
принцип інтерпретації української драматургічної класики,
формуючи своєрідну стилістику її сценічного ставлення.
На нашу думку, в практиці МОБу «За двома зайцями»
В. Василька мали реалізувати ідею театру «акцентованого
марина гринишина, віталій жежера М. СТАРИЦЬКИЙ «ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ»
271