Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

вперше з’являвся Дон Жуан Б. Ступки, вступаючи у приречений на поразку двобій
із цілим світом і самим собою.
У системі змістовних противаг та емоційних взаємовпливів існували герої
цієї вистави. Командор О. Гринька з його величавою ходою, владністю висловів
і дій та одноманітними інтонаціями, кам’яним, безвиразним обличчям змінював
атмосферу, настрій кожної сцени. Донна Анна Л. Кадирової в присутності
жениха стримувала природну жвавість, «звеличувала» свою поведінку
та мову. Емоційні хвилі Дон Жуана Б. Ступки, щоразу «накочувались» на неї,
але тільки злегка погойдували, аж ніяк не збиваючи з наміченого курсу на завоювання
«лицаря свободи». Він сам, серед безладдя думок та мінливості почуттів,
встигав схрестити уявну шпагу в інтелектуальному поєдинку з Донною
Анною та натуральну — в дуелі з Командором, втративши почуття міри, звабити
Долорес й остаточно зректися честі й волі, прийнявши з рук спокусниці плащ
Командора.
Емоційну відстороненість епосу С. Данченко посилював у «Камінному господарі»
екзистенційним лейтмотивом, носієм якого були чорні постаті — маски.
Вони слугували почтом Командорові, кружляли у хороводі на балу, забираючи
в своє коло його наречену, врешті, у фіналі, ці посланці долі й смерті змикалися
навколо своїх чергових жертв — Донни Анни й Дон Жуана, карбуючи останній
штрих моральної та фізичної загибелі героїв.
Проникнення режисера у зміст і сенс поетичної драми Лесі Українки, естетична
новизна «Камінного господаря» «заньківчан» були особливо помітними на тлі
інших ювілейних вистав театрів України за творами Лесі Українки. Спектакль
С. Данченка унаочнював двоякість тогочасної театральної ситуації, де пишним
цвітом буяли вже традиційні натуралізм та романтизм з національним відтінком,
але водночас пробивався потяг нового режисерського покоління до інтелектуального
театру, в якому є простір для конденсованого мислення й духовної напруги.
Згодом стало зрозуміло, що саме класика підживлювала в національному
театрі високий мистецький смак і допомогла тим, хто прагнув цього, в прийдешню
годину змін сказати своє сильне й серйозне слово.
Безперечно, С. Данченко тут вів перед, і, найперше, у впровадженні театрального
мистецтва України до загальноєвропейського контексту. Варто тільки згадати,
що в очоленому ним Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка
впродовж 1980-х рр. знаходять сценічне втілення «Енеїда» І. Котляревського,
«Дядя Ваня» А. Чехова, «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта та «Камінний господар»
Лесі Українки.
«Камінного господаря» на «франківський» сцені С. Данченко ставить 1988 р.
ніби вперше, осторонь від тої, вже давньої, львівської вистави. Та уважному оку
вона часом нагадувала про себе. Своїм тривким ритмом, похмурою атмосферою,
Леся Українка «Камінний господар».
Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1988.
Командор — А. Хостікоєв, Донна Анна — Ж. Калантай (ліворуч), Дон Жуан — С. Олексенко (праворуч)
напругою духовного існування героїв, а головне — серйозністю режисерського
погляду на проблематику твору Лесі Українки, бажанням поставити значущі питання
й поділитися з глядачем відповіддю на них.
Проблематика, а відтак, концепція нового сценічного варіанту данченкового
«Камінного господаря» була тепер інакшою, адекватною змінам у нашому
ментальному часі та просторі. Наприкінці 1980-х ціла величезна епоха, з її
невпинною боротьбою «за» все і «проти» всіх відходила у небуття, лишаючи
сформовані нею покоління на роздоріжжі. Ми втомилися не тільки миритися
з навколишнім радянським світом, а й перебувати у «внутрішній еміграції» щодо
нього, та ще не знали, скільки сил знадобиться, аби сприйняти те, що чекає
попереду. С. Данченко своєю виставою нагадував нам про це буквально з першої
появи незвичного, досі не баченого Дон Жуана (С. Олексенко) — підтоптаного
життям та роками, неохайного, збайдужілого до всіх і всього чоловіка, «колишнього».
Він через силу сперечався зі слугою, з неприхованою байдужістю розмовляв
із Долорес, ніби за звичкою залицявся до Донни Анни, мимохіть вбивав
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
102
марина гринишина ЛЕСЯ УКРАЇНКА «КАМІННИЙ ГОСПОДАР»
103