Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Леся Українка «Камінний господар». Київський театр російської драми, 1939.
Сганарель — В. Халатов, Дон Жуан — Ю. Лавров
Леся Українка «Камінний господар». Київський театр російської драми, 1939.
Донна Анна — Г. Турицина, Долорес — О. Смирнова
панському стилі» 34 . Ця «традиція» не тільки потягнула за собою консерватизм
у зовнішньому малюнку спектаклів, а й утворила штампи режисерського рішення
та акторського виконання твору. Їхню сталість не змогли подолати хвилі значних
нововведень, що вирували в театральному житті України від середини 1920-
х. Наочним прикладом вищесказаному стала вистава 1925 р. театру ім. І. Франка,
яка багато в чому виглядала прямою спадкоємицею «Камінного господаря» театру
М. Садовського, хоча поруч Б. Глаголін поставив у стилістиці неопсихологічної
драми «Моб» за Е. Сінклером, а Г. Юра того ж сезону спробував трансформувати
(за допомогою О. Вишні) «Вій» М. Гоголя у стилістично нетрадиційне
для української сцени театралізоване дійство в манері народного лубка. І він же
по всіх основних векторах у «Камінному господарі» вертав у минуле, поставивши
поетичну драму Лесі Українки, як сказали б у 1920-ті, в «назадницькій манері».
С. 19.
34
Кузякина Н. Украинская драматургия ХХ века: Пути обновления. — Л., 1984. —
Це, насамперед, відбилося у композиції конфлікту, де вершинною фігурою,
в силу своєї майстерності, І. Мар’яненко поставив Командора, у стилі виконання
повторюючи малюнок М. Садовського. Характер Донни Анни В. Варецька складала
переважно з двох рис: честолюбства та жіночого кокетування, мало переймаючись
актуальною індивідуальністю та непересічністю героїні Лесі Українки.
Наскрізь традиційним був Дон Жуан В. Петіпа — відчайдушний розпусник, пишномовний
спокусник, егоїст без сорому та честі, що з легкістю відкидав нещодавні
ідеали й завзято кидався у гонитву за владою та троном.
У спектаклі Г. Юри вистачало й пишних масових сцен, й мальовничих декорацій
(художник В. Комардьонков), й піднесеності та відкритих емоцій в акторському
виконанні під романтичні музичні теми Н. Прусліна. Єдиною відмінністю
«Камінного господаря» «франківців» був його фінал, в якому режисер обійшовся
без появи статуї Командора.
У книзі спогадів «Я — мене — мені…» Ю. Шевельов так оцінював тодішній
репертуар театру ім. І. Франка: «більш-менш на межі пристойності, але не вище
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
92
марина гринишина ЛЕСЯ УКРАЇНКА «КАМІННИЙ ГОСПОДАР»
93