Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Г. Бюхнер «Войцек». Київський Молодий театр, 1997.
Марія — О. Куліковська
Г. Бюхнер «Войцек». Київський Молодий театр, 1997.
Марія — О. Куліковська, Войцек — В. Легін
дові компоненти Бюхнерового твору, щоб виразити своє сприйняття теми п’єси.
Кожен, творячи новий монтаж сцен, випробовував нові контрасти, і в такий спосіб
той самий матеріал набирав нового значення» 1 .
Сценічна реалізація цієї спонтанної, дуже «рвучкої» п’єси, в якій про навалу
хаосу автор пише теж трохи «хаотично», — становила вельми серйозну
проблему для постановника. Д. Лазорко усвідомлював марність спроб чітко
визначити естетичний зміст та спрямування твору — надто складного та багатошарового.
Чи не тому розкрити сутність «Войцека», належним чином його
збагнувши, Д. Лазоркові в решті-решт не пощастило За великим рахунком, лише
образ Войцека у виставі переконливо осмислений та сценічно розв’язаний.
Призначений на цю роль В. Легін — актор виразного драматичного темпераменту
— зробив напружений внутрішній драматизм героя стрижнем образу.
1
Стайн Дж. Л. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці. Кн. 3. Екс пресіонізм
та епічний театр. — Львів, 2001. — С. 31.
Особу Войцека В. Легін і режисер розглядали як вкрай суперечливу. Недаремно
його поведінка і внутрішній стан подеколи здавалися несумісними. Приміром, він
міг, помітно пришвидшуючи темп, рухатися як автомат, а його обличчя тієї миті
кам’яніло. Через те герой В. Легіна інколи скидався на ляльку, якою без найменших
зусиль могли «маніпулювати» Доктор (С. Боклан) чи Капітан (В. Сланко).
Але найчастіше його психічний стан межував із прострацією. Саме таким глядачі
вперше бачили Войцека, коли на початку вистави він з’являвся, тримаючи в руках
величезну книгу (Біблію). З першої появи погляд «невидющих» очей героя викликав
збентеження. Згодом з’ясовувалося — такий стан звичний для Войцека
В. Легіна. І не мало значення чи він тієї хвилини метушився, чи ледь пересував
ноги. Погляд зупинявся на чомусь, чого не бачила решта персонажів, і зрозуміти,
на що він дивиться і про що думає — було неможливо. Доводилося визнавати
— Войцек київської вистави дивиться в «нікуди», радше за все — у власну душу.
Питання «фокусу» погляду героя В. Легіна належало до вкрай важливих у виставі
Д. Лазорка, адже у такий спосіб актор зосереджувався на головному хоча
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
888
наталя єрмакова Г. БЮХНЕР «ВОЙЦЕК»
889