Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

глядацької спільноти 3 , вплив на неї не лише звуком та «картинкою», але й запахом 4 ,
засліплюючим світлом, смаком; розмивання кордонів між власне театральною виставою
та підготовкою до неї, а також театральною виставою — та поверненням
з неї у реальне життя 5 — нерідко в формі хепенінгу, інсталяції і т. п.).
В результаті виникали вистави, які одразу ж охрестили постмодерністськими,
маючи на увазі їхню наскрізну цитатність та поєднання, здавалося б, непоєднуваних,
різнорідних елементів, що здійснювалося за принципом «переліку» як особливого
способу побудови художнього світу в цілому, поза будь-якою ієрархією,
у співставленні, але при запереченні встановлення жодної спів-вимірності; а також
домінантний образ світу-смітника, світу-звалища, властивий взагалі періоду
затяжної рефлексії культури наприкінці тисячоліття.
Хоча зараз, скажімо, С. Проскурня доволі іронічно кваліфікує власні тогочасні
театральні пошуки («Я повністю продемонстрував своє театральне невігластво
— не знаючи першоджерела, брати звідусіль, — яке пізніше стали називати постмодернізмом»
6 , — дуже показово), тим не менш, ті вистави та їхні творці зруйнували
багато стереотипів (головно — у «нормативних» стосунках сцени та літератури),
розширили уявлення про можливості театру в царині виражальних засобів,
хоча все це і не отримало гідного продовження у вітчизняній театральній
практиці та істотно не вплинуло на естетичні параметри діяльності «великих»
державних театрів. Участь у проектах О. Ліпцина, В. Більченка, С. Проскурні,
А. Жолдака, О. Балабана, Г. Воротченко, майстер-класах Г. Гладія, фестивалях
молодої режисури «Херсонеські ігри» (Севастополь), «Мистецьке Березілля»
(Київ) та «Золотий лев» (Львів), контакти із закордонними експериментальними
угрупуваннями (приміром, школою-лабораторією Є. Гротовського у Понтедері
3
У другому акті вистави «Театрального клубу» за «Антігоною» Софокла (реж.
О. Ліпцин) глядачів садовили на стільці, поставлені окремо, на відстані один від одного,
щоб позбавити звичного для театрального залу «відчуття ліктя» сусіда, відчуття себе
як індивідуальності та, водночас, частки цілого: їх лишали віч-на-віч із дійством, таким
чином позбавляючи психологічного захисту загалу.
4
В «Археології» А. Шипенка (Київський Молодіжний, нині Молодий театр, реж.
В. Більченко) бомж Льодя (В. Сланко) ледь не в ногах у глядачів пив дешевий одеколон;
у тій же «Антигоні» у невеличкому підвальному приміщенні при зачинених дверях заливали
смердючою фарбою-«кров’ю» гіпсовий макет античного міста.
5
Десь на вулиці — приїздом персонажів — розпочиналася дія «Прострілу в осінньому
саду» за «Вишневим садом» Чехова (Експериментальний театр-студія, реж. В. Більченко),
там само з їхнім від’їздом вона закінчувалася; у фойє зненацька зав’язувалася перша розмова
Антігони та Ісмени у тій таки «Антігоні» тощо.
6
Архів авторки.
О. Лишега «Друже Лі Бо, брате Ду Фу». Український театр-студія «Будьмо!», 1992.
Сцена з вистави
(Італія), Центром театральних практик у Гардженіце, російськими та європейськими
студійними колективами) стали важливим фактом біографії для цілої
генерації режисерів, художників, театрознавців, а також для акторів різних поколінь
(від учорашніх студентів до народних артистів України 7 ) як необхідний
досвід роботи у різних естетичних режимах.
Типовим зразком (при всій повазі до її творців як митців з оригінальним художнім
почерком), характерним для цієї театральної моделі, видається вистава
«Друже Лі Бо, брате Ду Фу» Українського театру-студії «Будьмо!» (постановка
С. Проскурні, прем’єра — 1992 р.). У певному сенсі її можна розглядати як енциклопедію
пошукового театру рубежу 1980–1990-х рр. — адже його провідні
змісто- та формотворчі тенденції знайшли в ній найбільш повний відбиток.
Сам режисер називає цей час періодом «антисцени»: разом із художником
Володимиром Карашевським вони тоді розігрували хепенінги у гастрономі,
7
А. Хостікоєв, Б. Бенюк, В. Цимбаліст, Б. Ступка, А. Роговцева у виставах А. Жолдака,
А. Бур люк в «…І сказав Б…» реж. В. Більченка, ін.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
838
анна липківська О. ЛИШЕГА «ДРУЖЕ ЛІ БО, БРАТЕ ДУ ФУ»
839