Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Здобутий результат викликав чималий фаховий інтерес. На загальному тлі вирізнялося
судження Я. Савченка, який, мабуть, найбільш адекватно зрозумів позицію
режисера: «Хор в цілому своєю прекрасною пластикою робить глибоке, естетично
незабутнє враження і, властиво, він весь час тримає глядача в високому
напруженні. На другий план відсувається сама трагедія і окремі дієві особи, власне
вони проходять колоритними уривками крізь музику дії. Публіка не помічає
трагедії. На сцені відбувається щось інше, це: музика слова, музика жесту, музика
людських душ, над котрими трагедія розкрила свої чорні крила» 12 . Л. Курбас
справді досить енергійно переосмислював у своїй виставі феномен трагічного,
але воно нікуди не зникало, лише набувало оригінального естетичного виразу.
Драматичну напругу в молодотеатрівському спектаклі утворювало цілком
незвичне для національної сцени позиціювання маси (хору) та героя (Едіп
Л. Курбаса). Апріорі трагічною тут визнавалася і доля героя і доля народухору.
Водночас реакції хору «унаочнювали» внутрішній світ головного героя.
П. Самійленко згадувала, що цей гурт глядачі сприймали як персоніфікацію думок
Едіпа, Я. Савченко, в свою чергу, додає: « хор відбиває відповідними
акордами ті чи інші почування пройнятих трагедією душ царя Едіпа й інших головних
персонажів п’єси. Ритмічним речитативом хтось один з хору передає жах
царя Едіпа перед неминучим, потім в тон підхоплює речитатив двоє, четверо, нарешті,
одна половина хору й увесь хор» 13 .
На тому, що хор міг «асоціюватися» з внутрішнім станом інших персонажів,
наголошувала і П. Нятко: « під час страшних віщувань сліпого Терезія
(С. Семдор — Н. Є.) (він провістив, що злочин батьковбивства вчинив сам Едіп)
хор стогне і завмирає, втупивши очі в землю він оживе, ніби прокинеться від
страшного кошмару тільки тоді, коли розлючений і збентежений Едіп піде до себе
в палац» 14 . Подібним чином хор реагував і на темпераментну оповідь Пастуха
(Г. Юра), коли той «тремтячим голосом сповіщав про трагічну подію. На його
слова: «…і ткнув собі в обидва ока!» — хор, зойкнувши, зі стогоном хилився, мов
очерет од вітру, з боку в бік» 15 .
Як бачимо, на хор покладалися досить різноманітні функції, що значно
ускладнювало визначення сутності «трагічної провини» у цьому сценічному
творі. Адже хор, лишаючись образом фіванського народу, уособлював душевні
боріння головного героя, ще й, на додачу, виступав як «резонатор» окремих
слів і вчинків інших персонажів. Послідовне розширення діапазону реакцій хору,
Софокл «Едіп-цар». Молодий театр, 1918. Едіп — Л. Курбас, Терезій — С. Семдор
12
Савченко Я. Цар Едіп // Відродження. — К., 1918. — 7 листоп.
13
Там само.
14
Самійленко П. Незабутні дні горінь. — С. 46.
15
Нятко П. Сторінки мого життя // Про Поліну Нятко: Зб. статей. — К., 1985. — С. 19.
Софокл «Едіп-цар». Молодий театр, 1918. Едіп — Л. Курбас, Креон — В. Леонтович
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
160
наталя єрмакова СОФОКЛ «ЕДІП-ЦАР»
161