Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ризував в цілому стилістику вистави 15 . Отже, перед глядачем предстала галерея
гоголівських типів, кожний з яких був окреслений виконавцем із максимальною
повнотою.
Очолював цей «парад», зрозуміло, Городничий — М. Садовський. За душевним
складом, темпераментом, експресією, за мовою, соковитою й образною, за
національним колоритом — це був миколаївський градоправитель походженням
з України. Його темно-сиве, жорстке волосся, очевидно, колись було стрижене
їжаком, але тепер, ставши городничим, Сквозник-Дмухановський захотів зробити
зачіску з проділом набік, та волосся не слухалося і однаково стирчало, причому
проділ був ледве помітним. На великому суворому обличчі виділялися пронизливі
сірі очі 16 . Запорозькі вуса М. Садовського заклеїли, а його прямий ніс
перетворили на товсту картоплю. В результаті обличчя артиста мало вираз тупої
самозакоханості, що відповідало гоголівській характеристиці Городничого 17 .
Городничий — М. Садовський — огрядний, міцний, дужий чоловік, рухався поважно,
але, коли треба було,– експресивно і не по літах молодо 18 . Впадали в око
важкі кулаки — втілення його грубої сили; вони то злітали вгору над головою, то
самі собою складалися перед носом в об’ємисту дулю 19 .
Городничий — М. Садовський — це насамперед сила влади, сваволі. Актор
підкреслював у цьому характері риси «солдафона» і хапуги, який справді вірив,
що інакше жити не можна, що такий спосіб життя встановив сам бог. Водночас
його Сквозник-Дмухановському властиве було підлещування, низькопоклонство
перед дужчими за нього і зухвалість, бездушність до слабких. Городничий
— М. Садовський умів пристосовуватися до обставин, знаходив розв’язання всіх
питань. Вражала легкість, з якою цей персонаж переходив від страху до самовпевненості,
від горя до щастя 20 .
Роль Городничого Микола Карпович починав стурбовано і заклопотано («інкогніто»
сиділо у нього в голові!). Він безцеремонно дорікав чиновникам за всілякі
не порядки, Суддю слухав нетерпляче, скептично ставлячись до його сентенцій,
на Хлопова просто насідав, допікаючи йому за поламаний учителем історії
стілець. Коли Городничий — М. Садовський просив у господа «допомогти йому
тільки на цей раз», то це було не благання, не покірна молитва, а звичайна собі
оборудка, яка, до речі, закінчувалася прямою погрозою на адресу клятих купців:
15
Мар’яненко І. Минуле українського театру. — Х., 1953. — С. 158.
16
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 155.
17
Дейч А. По ступеням времени. — К., 1988. — С. 91–92.
18
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 155.
19
Дейч А. Голос памяти. — М., 1966. — С. 160.
20
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 153.
М. Гоголь «Ревізор». Театр М. Садовського, 1907. Сцени з вистави. Йосип — С. Паньківський,
Мар’я Антонівна — М. Петляш, Городничий — М. Садовський, Анна Андріївна — О. Полянська
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
38
юлія раєвська М. ГОГОЛЬ «РЕВІЗОР»
39