Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

У першому варіанті «Гайдамаків» уярмлені селяни витягали на сцену ще й карету
(правильніше сказати «знак карети», бо вона була необ’ємною, намальованою
на фанері). Пані, яка їхала в цій кареті, власне, теж була «знаком» і називалася
Польщею. А весь цей епізод — пантоміма «Поневолення» — мала дати узагальнений
образ народного страждання. Карета та Польща у подальших сценах
не з’являлися. Згодом Л. Курбас зовсім від них відмовився.
Надзвичайно складною та різноманітною виявилася світлова партитура вистави.
Ю. Бобошко слушно називав світло у «Гайдамаках» «композиційним інструментом
у руках режисера». Він першим зауважив певну знакову сутність світлової
колористики вистави: «Спалахи червоного світла зображали пожежі, що
спалахували по панських маєтках на шляху повстанських загонів. Зелене світло
у поєднанні з музикою передавало настрій ліричних сцен, синє — тривожну атмосферу
потаємних зібрань, червоне — невгамовну лють «червоного бенкету» 5 .
Знаковим у «Гайдамаках» було не лише світло, а й костюми — двох типів.
Перший — історичний, краще сказати, такий, що відбивав поширені уявлення
про національний одяг часів гайдамаччини. Так були вбрані майже всі персонажі
вистави. Виняток складали лише десятеро жінок в однакових сірих довгих селянських
свитках, пошитих із того самого полотна, що й «сукна», — другий тип.
Монохромність цих строїв «руйнувалася» кольоровими крайками та стрічками
на головах жінок. Перуки у них були однаковими — темно-попелястими, заплетеними
в одну косу.
Ці жінки утворили «хор» «Гайдамаків» і називалися Десять слів поета. Їхні
функції важко окреслити однозначно, про що учасник вистави, В. Василько писав:
« жінки не тільки оповідали, що діялося між окремими діями чи епізодами,
вони давали оцінки подіям, радили дійовим особам, як їм вчиняти, обороняли
їх Дуже рідко вони відігравали також роль «живої декорації»; ставали всі
вряд, стіною, поза якою вбігали на сцену конфедерати. З-поза їхніх спин конфедерати
вигукували свої вимоги відчинити двері і потім, розштовхуючи цей ряд
жінок, ніби ламаючи двері, вдиралися в корчму Лейби. І тільки в деяких моментах
п’єси ці десять жінок стояли осторонь, зовсім не втручаючись у дію» 6 .
Варто наголосити, що призначення «хору» не обмежувалося роллю «авторських
ремарок». Десять слів поета були, сказати б, «позаісторичним», вічним народом,
чиє ставлення до змальованих у поемі ситуацій суттєво відрізнялося від
того, що своїми вчинками стверджували герої поеми — представники народу «історичного».
Більше того, у реакціях хору образно відтворювалася узагальнена
моральна оцінка тих давніх подій, і вона, ця оцінка, могла бути нищівною стосовно
5
Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. — С. 59.
6
Василько В. Театру віддане життя. — С. 165.
Т. Шевченко «Гайдамаки». Перший театр УРР ім. Т. Шевченка, 1920. Сцени з вистави
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
170
наталя єрмакова Т. ШЕВЧЕНКО «ГАЙДАМАКИ»
171