Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

використовувався макет величезної розгорнутої книги, що, вочевидь, мав акцентувати
надуманість самої історійки, в якій «культурних цитат» та «літературних
пародій» містилося нібито більше, ніж життєвих реалій 7 . Якщо зважити, що виставу
грали російською мовою, можна погодитись із категоричним твердженням
Л. Танюка: «На українському кону п’єса тоді сценічної історії не мала» 8 .
Суперечливою, непідтвердженою документально — у вигляді легенд та припущень
— існує історія щодо репетицій «Хулія Хурини» в театрі «Березіль». Не маючи
неспростовних доказів, важко щось обстоювати і доводити. Однак, не можемо
не звернути увагу на той цікавий факт, що ремарки у п’єсі «Хулій Хурина»
М. Куліша суттєво різняться від авторових коментарів, скажімо, «97» чи «Так загинув
Гуска». Якщо в останніх двох творах місце дії замальоване у цілком реалістичному
ключі (звичні інтер’єри селянської чи міщанської хати), то в «Хулії Хурині»
маємо установку на цілком «умовний» тип театру (скажімо, замість вигородки
пропонується конструкція помосту-трибуни, до того ж, місце дії означається відповідними
табличками-написами). На підставі цього можна зробити припущення,
що драматург від самого початку орієнтувався на естетику конкретного театру.
Адже, окрім принципової зміни авторового методу, що суголосний (якщо не ідентичний)
творчим пошукам театру «Березіль», комедія підозріло логічно продовжує
ідейно-тематичний ряд попередніх комедійних вистав цього театру: «Пошились
у дурні», «За двома зайцями», «Шпана». Перші дві — переробки класичних творів
М. Кропивницького та М. Старицького, третя — хоча і самостійна, проте квола
й недосконала п’єса тогочасного драматурга В. Ярошенка. У «Хулії Хурині» певним
чином також збережено принцип перенесення класичного твору в новий історичний
час, основний логічний акцент зроблено на викритті «пережитків доби», як то:
бездумному формалізмі керівництва, на паралізуючому страху перед «високопосадовцями
із центру», врешті на банальній некомпетентності функціонерів різних
рівнів, на їхній непевній ідеологічній і політичній позиції. Всі ці теми з більшою чи
меншою переконливістю і глибиною розкриття уже неодноразово лунали у згадуваних
вище комедіях «Березолю»… Нагадаю, що режисер Л. Курбас і драматург
М. Куліш познайомились у 1925 році. Тож цілком ймовірно, що комедія стала якщо
і непрямим (зафіксованого факту замовлення театром п’єси все ж нема), то, поза
сумнівом, опосередкованим результатом цього творчого спілкування.
Після того, як М. Куліш був репресований, п’єса «Хулій Хурина» на довгі
65 років потрапила до «чорного списку» заборонених творів. Вперше на українській
сцені п’єсу поставив режисер С. Кузик у Сумському театрі драми та музичної
комедії ім. М. С. Щепкіна. Прем’єра відбулася 27 жовтня 1991 р.
7
Кузякіна Н. Б. П’єси Миколи Куліша. — С. 145.
8
Танюк Л. Хулій Хурина… — С. 495.
Жанр сумської вистави зазначений у програмці як «комедійка, або шоу «посовєцькі»,
поруч вміщено посвяту «світлій пам’яті Миколи Куліша і Леся Курбаса,
а не численним з’їздам КПРС…» 9 . Драматичний «фейлетон» М. Куліша С. Кузик
разом із художником Е. Ледньовим перетворили на епічне панорамне «полотно»,
зафіксувавши найбільш пізнавані та прикметні знаки-символи доби соціалізму, її
міфологічні персонажі та історичні сюжети. Концентрація найрізноманітніших
«ознак часу» була максимальною. Скажімо, вистава розпочиналася залпом бутафорського
крейсеру «Аврори». Пізніше на сцені з’являлися іграшкові танки, що
змушували пригадати і «Празьку весну», і не так давно придушений державний
заколот «ГКЧП».
Герої ж вистави репрезентували різні покоління та соціальні прошарки соціалістичної
ери. Скажімо, заможних непманів-міщан із 20-х (Пташиха із дочкою
Прісею), чи аскетичних інтелігентів 30-х (Шурубалка), або суворих військових
40-х (Ямка), або керівників районного рівня 50-х (Божий)… Піонери-неформали
були схожі на джинсово-панкову молодь кінця 80-х років. Вистачало у виставі
й театральних пародій: скажімо, Сосновський і Кирилько відверто копіювали образ
Остапа Бендера, а сторож на кладовищі був карикатурою канонічного літературного
персонажу «людини з рушницею».
Стильова еклектичність та численні культурні цитати у виставі змушують говорити
про надлишок режисерських зовнішніх засобів виразності, хоча не можна
не відзначити їхню дотепність та вигадливість. Загалом же, С. Кузик мав на меті
розповісти історію про схибленість чиновників, що потурають забаганкам начальства,
про панівний інстинкт стадності у суспільстві, яке бездумно несеться
у визначеному одному для всіх напрямку, не зважаючи на прірву у кінці шляху 10 .
Ця вистава стала своєрідним мистецьким підсумком історично закінченої радянської
епохи. До того ж, подарувала надію на актуальність повернення із небуття
комедії «Хулій Хурина». Проте, сподівання були марними. Сценічна історія
цього твору і досі напрочуд коротка. Вистава Харківського «Театру 19»
наразі стала лише третім зверненням до цієї комедії М. Куліша.
«Театр 19» був організований у 2000 р. кількома молодими акторами та студентом
режисерського факультету Харківського інституту мистецтв І. Ладенком
ще під час навчання у Харківському інституті мистецтв. Однією з особливостей
«Театру 19» є його недержавний статус, що багато в чому пояснює і його мистецьку
стратегію (скажімо, двомовність вистав чи щільний гастрольний графік, і не тільки
Україною, але й країнами СНД та Європи). Глядацька аудиторія театру — молодь
9
Програмка до вистави — Архів авторки.
10
Протокол обговорення вистави на засіданні Художньої Ради театру. — Архів авторки.
— С. 4.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
910
ірина чужинова М. КУЛІШ «ХУЛІЙ ХУРИНА» («ХУЛІЯ СЛАВЛЮ!»)
911