Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Швейцарця примушувало її поспішати, вона, торгуючись, метушилася сценою,
не знаходячи собі місця, повсякчас напружено прислухаючись до барабанного
дробу, що долинав здалеку. Почула постріл — з жахом схопилася обома руками
за голову, застигла, дивлячись перед собою — прямо на глядачів: чи не вчулося.
Нерухома, мов статуя, міцно стулені губи, щоб не закричати від горя. Ще голосніше
б’є барабанний дріб. Сина її страчено. «Здається, я занадто довго торгувалася…».
Солдати виносять ноші, накриті простирадлом. Обличчя Кураж — маска! Чи
знає вона страченого — запитують в жінки. У відповідь вона занадто повільно
стає навколішки, піднімає простирадло і з головою накривається тим простирадлом.
За мить вона підводиться з простирадлом на голові, що закриває обличчя.
Різко підняла його над головою — наче стерла одним порухом руки з обличчя
материнський невимовлений відчай і біль, — удавано спокійно хитає головою:
не знає. Потім, коли підуть солдати, Кураж — Г. Янушкевич, впрягаючись у фургон,
дасть вихід своїм стражданням — закричить беззвучно. Може, нарешті, ця
жінка усвідомила, що то є — війна Але прокльони так і не зірвалися з її вуст.
Мотнувши по-конячому головою, Кураж — Г. Янушкевич знову відправляється
у путь шляхами війни.
В сцені над тілом вбитої дочки ми побачимо той же скупий вияв материнського
горя і невловимий перехід героїні в інший стан — в діловитість маркітантки з її
«здоровим глуздом». Схилилася мати над своєю мертвою дочкою, обняла і тихенько
заспівала їй колискову, як колись в дитинстві. Ще не усвідомлюючи цієї
останньої своєї втрати, Кураж — Г. Янушкевич заспокоює доньку: тепер буде
краще… може, та засне… Вже спить… Ні, померла.
Тверезо і розсудливо Анна — Г. Янушкевич лічить гроші. «Ось вам гроші
на похорон», — перебирає монети в руці, знаходить потрібну, намірюючись віддати
її селянинові, але передумала — замінила на іншу, дрібнішу. Однак, залишившись
на самоті, матінка Кураж — Г. Янушевич вже не може стримати емоцій
— з глухим стогоном вона, горюючи, схиляється додолу. Невдовзі з барабанним
дробом і свистом повз неї проходить ще один полк. Рушає з місця й Анна Фірлінг:
«Візьміть мене з собою», — тупо і вперто впрягається у фургон. Стара, нещасна,
так нічого й не усвідомивши, йде вона за військом. Отже, вона — не жертва війни,
вона — її свідома співучасниця. Актриса точно передає брехтівський сенс образу
матінки Кураж.
Щоправда, Б. Брехт хотів, аби дії Анни Фірлінг викликали у глядача протест.
Автор наполягав: ні в якому разі не треба співчуття, жалю, Кураж повинна повністю
сплатити за свою «провину». Натомість матінку Кураж — Г. Янушевич
можна було зрозуміти і хотілося пожаліти. Разом із тим, театр чітко висловлював
власний погляд на героїню — матінка Кураж не прозріла навіть ціною втрати
всіх своїх дітей. Далі глядач мав дійти власного висновку…
Б. Брехт «Матінка Кураж та її діти».
Чернівецький обласний музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської, 1965.
Матінка Кураж — Г. Янушевич
За задумом Б. Брехта, одним із центральних образів п’єси є образ німої
Катрін. Вона виявляється здатною на героїчний вчинок, але скоює його, не усвідомлюючи
власних дій, через хворобливу дитячу інфантильність. Б. Брехт вважав,
що в умовах несправедливого, «нелюдського» суспільства на справді героїчний
вчинок спроможний або свідомий борець, або людина розумово хвора.
Проте у виконанні В. Зимньої хворобливість Катрін виглядала сумнівною. Ось
міркування актриси щодо характеру її героїні: «Вона німа. Але навіть перше,
поверхове знайомство з п’єсою відкриває надзвичайно напружену дійову лінію
образу без слів. Вчинки Катрін ніколи не носять характеру випадкового, вони
точно визначають її взаємовідносини з середовищем, мають точну мету і адресу.
Вони виявляють певну моральну активність та психологічну зрілість її як особи.
Як вольова дія, вчинки Катрін майже завжди пов’язані з боротьбою мотивів,
і в цій боротьбі вона обирає моральне, справедливе вирішення конфлікту, відповідно
до своїх ідеалів Катрін здатна чітко і твердо оцінювати ситуацію,
робити логічні висновки, осмислювати поведінку інших людей і свою власну,
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
642
любов федченко Б. БРЕХТ «МАТІНКА КУРАЖ ТА ЇЇ ДІТИ»
643