Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

мій!.. Боже мій!..» (Завіса). У виставі ж скарлючена від болю
Л. Кадирова — Наталя Павлівна ледве доходила до стільця,
всі інші, жахаючись, оточували її, лунали останні слова —
та раптом вона зі сміхом випростовувалася (ов-ва! — так
це був тільки жарт!). Тож всі знову щасливі, й далі ця сцена
прокручувалася вдруге — вже як пародія на пафос її першого,
трагедійного варіанту: виголошувалися ті самі репліки,
проте забарвлення їх — протилежне. І здавалося, що небезпека
минула, що свято триватиме далі…
Та раптом — без слова, без звуку — Наталя Павлівна —
Л. Кадирова падала, наче підрубана. Дзеркальне повторення:
трагедія виявлялася жартом, жарт закінчувався свідомо
обраною смертю. А чим вона ставала — остаточним тріумфом
над «життям щоденним», чи, все ж таки, внутрішньою
поразкою перед ним — хіба це має значення 21
Просто — гру було скінчено, бо пішов Гравець. А без
нього — без неї — всі опиняються наодинці з собою, і тепер
вже скільки не затуляли б вони вуха — музика більше не зазвучить
ніколи…
За слушним висновком А. Карась, вистава А. Бабенко
була просякнута «духом відродження, постання з попелу,
повільного, кропіткого збирання Вона не належить
до беззастережних та яскравих перемог, які одразу й усіх
переконують у власній правоті Вистава львів’ян являє
собою ту кропітку та покірливу домашню роботу, яку зроблено
взапас, складено до весни» 22 .
Якщо продовжити цю асоціацію, то «весна» (вкупі з літом
і осінню) — як для драматургії Винниченка на сценах
України, так і для творчого тандему А. Бабенко —
Л. Кадирової — наразі, виявляється, вже минулася.
А. ЛИПКІВСЬКА
21
Критик зауважує, що «у цього подвійного фіналу виявляється
ще другий, суто театральний бік. А. Бабенко все ж розрядила
іронією безмежно трагічні поривання автора» // Карась А. Откуда
взять трагическую развязку… — С. 21.
22
Там само. — С. 20.
Г. ХОТКЕВИЧ «ГУЦУЛЬСЬКИЙ РІК»
Гуцульський театр (1911)
«Гуцульський театр» — аматорський гурток організований
Гнатом Хоткевичем 1909 р. в селі Красноілля. Його репертуар
склали зокрема п’єса польського драматурга Юзефа
Куженьовського «Верховинці», яку Г. Хоткевич переклав
на гуцульський діалект і, композиційно пристосувавши
до вимог самодіяльної сцени, назвав іменем головного
героя — гуцульського опришка — «Антон Ревізорчук»,
а також спеціально написані для театру п’єси самого
Г. Хоткевича: етнографічна — «Гуцульський рік», фантастична
— «Непросте», історична — «Довбуш», казкова
— «Прахтикований жовнір». З драматургічного погляду
ці п’єси були досить специфічними, оскільки письменника
тут мало цікавив логічний розвиток сюжету, характерів.
Наголос робився не на драматичну дію, а на картину, де б,
по можливості, найповніше відтворювалися народні звичаї,
обряди і ритуали. Відтак, програючи усталеним драматургічним
нормам, п’єси Г. Хоткевича вигравали у театральній
виразності. Водночас вистави «Гуцульського театру» за
ними увиразнювали яскраві грані мистецького обдарування
гуцулів: природність та органічність поведінки на сцені,
пластичну виразність, гідність і благородство жестів та рухів,
інтонаційне багатство мови, її модуляційне розмаїття,
експресивний темперамент, здатність легко вживатися
у відтворювані характери.
Трупа театру складалася з 40 осіб. Серед них зосібна
П. Шекерик-Доників, Ю. Соломійчук, Й. Гулийчук,
М. Сінєтович, М. Танасійчук, Д. Ясельська, Г. Гулийчук.
Художником вистав виступав Т. Липинський. Помічником
Г. Хоткевича у справах керівництва театром був О. Ремез.
ірина волицька Г. ХОТКЕВИЧ «ГУЦУЛЬСЬКИЙ РІК»
77