Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Ярослав — І. Мар’яненко бундючним тоном вичитує будівників Софії, які насмілилися
бунтувати, погрожує повсталим розправою.
Недруги чатували на Ярослава не лише за стінами палацу, а й у власній домівці.
Хвилювання сповнюють князя, щойно він дізнається про підступні задуми
дружини Інгігерди — варязької князівни. Очі спалахують гнівом, тіло наливається
люттю, Ярослав — І. Мар’яненко хапає її за руку і кидає на підлогу, ніби
збираючись прямо зараз покарати зрадницю. «Хотіла знов ісландськую сокиру
на тиху Русь, як древле, опустить!» — кричить князь на дружину з болем й обуренням.
Інгігерда — С. Федорцева (у чергу роль грала Л. Криницька) була до пари
своєму чоловікові — сильна, розумна, владна, вольова княгиня-варяжка, яка
не хотіла коритися князевій волі, а, навпаки, намагалася хитрощами підкорити
його собі. В перших сценах вистави перед глядачем поставала сувора, велична,
властолюбна жінка із примруженим поглядом холодних очей, яка інтригувала
за спиною чоловіка, змовлялася з ворогами князя, але водночас мала мужність
прямо виступити проти Ярослава. Зміст ролі у другій частині спектаклю полягав
у покаянні Інгігерди, яка усвідомлювала Ярославів задум щодо зміцнення
Київської Русі й ставала його прибічницею. Однак, ця частина була зведена
режисером до мінімуму, відтак, пропала діалектика характеру княгині, замість
того у С. Федорцевої вийшла яскрава, скульптурна, але маска, позбавлена розвитку
18 .
Однією з найзворушливіших та задушевних була сцена прощання Ярослава
— І. Мар’яненка з дочкою Єлизаветою — князь віддавав її заміж з державницьких
інтересів за норвезького конунга Гаральда. Водночас епізод «умикання»
Ярославової доньки сучасники вважали однією з найвиразніших у спектаклі.
«Надовго в пам’яті залишаються біснуваті темні фігури скоморохів і варязьких
воїнів довкола високо піднятої, осяяної сліпучим світлом, але скорботно пониклої
фігури Єлизавети, яка залишає рідну землю», — писав зосібно Я. Ган 19 .
Єлизавета — Н. Куманченко здавалася «лагідним янголом», втіленою мрією про
мир, красу й людяність. Ці риси характеру князівни ставали ще виразнішими через
надзвичайно чисте й сильне почуття до неї, яким буквально світився Микита
— О. Сердюк 20 .
«Величним спокоєм» були овіяні сцени, коли Ярослав — І. Мар’яненко займався
культурницькою діяльністю. Розсудливий учений муж бесідував з ієромо-
18
Омельяновська-Чорна П. Софія Федорцева. — С. 57.
19
Ган Я. Марьян Михайлович Крушельницкий. — С. 28.
20
Горбенко А. Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка
— С. 140.
І. Кочерга «Ярослав Мудрий». Харківський академічний український драматичний театр
ім. Т. Шевченка, 1947. Інгігерда — Л. Кривицька (ліворуч), С. Федорцева (праворуч)
нахом Сильвестром — Г. Козаченком та Микитою — О. Сердюком про книжну
мудрість та про мистецтво.
Аж ось чулися бранні сурми. Князеві подавали кольчугу, шолом, щит. Він
надягав їх з рішучістю природженого воїна. Похідним кроком йшов Ярослав
— І. Мар’яненко князівським теремом, підносив руку так, ніби потрясав мечем,
і промовляв: «Вперед на бій за землю нашу рідну», — і в цих словах князя було
стільки сили й віри, що здавалося ось-ось на сцені з’явиться руське військо… 21
Як і іншим сценічним образам, І. Мар’яненко надавав Ярославу скульптурно
виразної форми. «Чи стоїть актор замислившись, чи ходить він стривожений, чи
сидить стурбований, чи палко сперечається, гнівається, уболіває серцем, радіє —
переживання персонажа передаються не тільки в інтонаціях, міміці, жестах, але
і в позі — динамічній, виразній. У повороті фігури, в нахилі голови, в рухах плечей
виражає актор душевний стан дійової особи », — стверджував Й. Кисельов.
При цьому дослідник доводив, що така сценічна поведінка виконавця зовсім
не була «позерством» 22 . Однак, «музейність» й «декламаційність» вистави «шевченківців»
(на чому наполягали практично всі рецензенти) до деякої міри можна
покласти на карб й виконавцеві центральної ролі. На нашу думку, Ярослав
21
Кисельов Й. Разом з життям. — С. 185.
22
Там само. — С. 184, 187.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
598
марина гринишина І. КОЧЕРГА «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ»
599