Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

велика драма донни Анни, Дон-Жуана і Командора» 7 . В. Василькові особливо
«вдалим і цікавим за планіровкою» видалося оформлення другої дії — «внутрішнього
дворика з фонтаном посередині, а також печера над морем і кладовище
у Мадриді» 8 . З цих абзаців зрозуміло, що принцип, яким керувалися постановники
Г. Матковський та М. Старицька і художник І. Бурячок, полягав у максимальній
натуралізації простору дії, для чого й знадобилася відповідна пишна декорація,
точні костюми й предмети давнього побуту та велика і деталізована за своєю
поведінкою масовка у другому та п’ятому епізодах (її склали учні М. Старицької
з Музично-драматичної школи ім. М. Лисенка). Щоправда, робота недосвідчених
студентів у масових сценах виявилась мало вдалою, час від часу гомін натовпу,
навіть, «заглушав голоси провідних персонажів». На думку В. Василька, ці епізоди
спектаклю загалом були нецікавими, а «непотрібні паузи між виходами уповільнювали
темпоритм» 9 .
Так само виставі вочевидь не пощастило з персонажами другого плану — вони
не відрізнялись яскравістю, а були хіба що «правдивими і витриманими в дусі
епохи» 10 .
Що ж до виконання провідних ролей, то, за висловом Л. Старицької-
Черняхівської, «шляхетне в тоні і глибоке в темпераменті» 11 , воно напевно відповідало
романтичній сутності драми «Камінний господар». Очевидно також,
що завдяки акторській майстерності та сценічному досвіду образ Командора,
втілений М. Садовським, набув значно більшої ваги, ніж передбачав текст твору
і задум Лесі Українки. Проте, стверджував В. Василько, за стилістикою саме
виконання М. Садовського найбільш відповідало ідеології п’єси і образу Дон
Гонзаго, як їх розуміли на початку століття. «Коли згадати слова Лесі Українки,
— зауважував провідний український режисер, — «ся драма повинна була нагадувати
скульптурну групу», то Микола Карпович, втіливши у Командорі ідею
консервативного, гнітючого, упертого, тупого начала, створив такий монументальний
рельєфний образ, що ніби справді досяг скульптурності вираження» 12 .
«При імпозантній постаті це був ніби справжній, висічений з холодного граніту
кам’яний господар, — згадував І. Мар’яненко, відзначаючи насамперед майстер-
7
Старицька-Черняхівська Л. Історичний момент з приводу першої й другої вистави
«Кам’яного господаря» // Леся Українка: Публікації. Статті. Дослідження. — К., 1971. —
Вип. 3. — С. 285.
8
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 86–87.
9
Там само. — С. 87.
10
Там само. — С. 88.
11
Старицька-Черняхівська Л. Історичний момент… — С. 286.
12
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 87–88.
Леся Українка «Камінний господар». Театр М. Садовського, 1914.
Долорес — Є. Хуторна, Дон Жуан — І. Мар’яненко
ність, з якою актор володів «високим стилем вірша», при цьому тримаючись в ролі
з «благородною стриманістю і життєвою простотою» 13 . На думку О. Дейча,
ця роль була однією з найкращих у репертуарі славетного актора. «Суворе обличчя,
облямоване іспанською бородою, атлетично-монументальна статура,
чорний одяг з великим білим хрестом на грудях, білий плащ», — такими були
портретні риси «живого образу середньовічного іспанського гранда, для якого
дворянська родовитість є вищою за особисті здібності людини та її душевні
якості» 14 . «Замкнутий кастовий лад, — інтерпретував ідеологію образу О. Дейч,
— вселяв у Командора впевненість у тому, що його високий статус призначений
йому самим богом. Звідси неперечність його тону, і камінна бездушність, і погордливе
нехтування всім тим, що може суперечити його волі» 15 . Інші рецензенти
13
Мар’яненко І. Минуле українського театру. — С. 115.
14
Дейч А. По ступеням времени. — С. 97.
15
Там само. — С. 97–98.
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
84
марина гринишина ЛЕСЯ УКРАЇНКА «КАМІННИЙ ГОСПОДАР»
85