Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

«Але в характері Галушки, — підкреслював виконавець, — є й інші риси — негативні,
неорганічні для його єства. Це — самозаспокоєння, самозакоханість, власництво,
відсутність ініціативи, енергії, ліберальне ставлення до негідників типу Довгоносика,
що труться біля нього» 3 . Акцентуючи позитивні риси свого героя, актор збирався
«зло, нещадно» висміяти негативні сторони його характеру, «загострюючи й підкреслюючи»
їх через відповідні деталі 4 .
Галушка Ю. Шумського був метикуватим, веселим і жартівливим. Любив розказувати
анекдоти, прибріхував та час від часу голосно співав. Він і справді був схожий
на велику галушку — товстий, неповороткий, ніс бульбою, величезний живіт,
перетягнутий поясом, що кожної миті, здавалося, розірветься. Тільки по очах, що
пускали бісики, можна було побачити, який він справжній. Очевидним було і те,
що цей співець «цвітущей жизні» не просто любить її, але абсолютно переконаний
у своїй правоті, він точно «у курсі дєла». Цю фразу, як прикметну деталь Галушки,
актор приніс сам і різноманітно обігрував впродовж дії, так, що врешті-решт саме
через неї окреслював різні сторони Галушчиного характеру: самовдоволення і самозаспокоєність,
інколи наївність, щирість, але й розсудливість та метикуватість.
Щоправда, найчастіше актор підкреслював самовпевненість Галушки, його переконання,
що він все про всіх знає. Він насміхався з «рекордів» Часника і знов переконував,
що нікуди не «побіжить» з «квітучого життя», яке начебто вирує довкола.
Галушка буквально кам’янів, роззявивши рот і витріщивши очі, дізнавшись,
що Галя ослухалася батька і збирається їхати до Одеси, на завод.
Однак, сміючись зі свого героя і змушуючи сміятися глядачів, Ю. Шумський
не впадав у надмірне комікування. У фіналі його Галушка, зрозумівши свої помилки,
визнавав їх з гідністю, саме як помилки, а не як ворожі наміри. Відтак,
подумки повертаючись до початку дії, глядачі мали зрозуміти, що всі вчинки
Галушки — лайки з Часником, тин, якого він городив, щоб не бачити «вредного»
сусіда, гидливість до шахрайства Довгоносика, задоволення від власної роботи,
що чулося у його оповіді Степану, фантазії «на тему» зміни назви колгоспу,
обстоювання свого «курсу» — були безпосередніми і щирими. Він свято вірив,
що рекордний «наскок» на соціалізм не дасть людям добра, і тільки запевнення
Часника, що це і є «партійна лінія», наче змушували його змінити свої погляди.
Д. Мілютенко грав Часника дещо схожим на його товариша по кавалерії
Будьонного і колгоспній справі. Його персонажу вистачало м’якості і гумору,
однак резонерство і декларативність передового керівника й завзятого борця за
«світле майбутнє» актор побороти, звичайно, не зміг, тому неухильно втрачав
«очки», які натомість перебирав собі Галушка — Ю. Шумський. Навіть у фіналі
О. Корнійчук «В степах України».
Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка, 1940. Сцена з вистави
театр не ставив остаточної крапки на користь Часника, викриваючи нещирість
Галушки — Ю. Шумського і прощаючи тому черговий тактичний «маневр».
У харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка «В степах України» (прем’єра — 6 листопада
1940 р.) ставить М. Крушельницький. Напрямок режисерської роботи він
окреслив так: «Надзвичайно серйозна партійна тема подана автором на соковитій
комедійній канві. «В степах України» — комедія проблемна, комедія виховна,
в якій сміх разить на смерть довгоносиків, печериць, джмелів та інших» 5 .
Згадаймо, в репертуарі колишнього «Березоля» не бракувало спектаклів комедійного
та сатиричного спрямування. В даному випадку театр, вочевидь, скористався
з набутого досвіду. Перше свідчення на користь сказаного подає сценографія
В. Меллера — простір «В степах України» наповнили наочні докази «цвітущей
жизні» «часниківців» та «галущан» — величезні бутафорські городина та худоба,
які так і просилися на радянську ВДНГ з культового передвоєного фільму
3
Шумський Ю. Оповідання і статті. — С. 145.
4
Там само. — С. 145–146.
5
Цит за: Горбенко А. Харківський академічний драматичний театр імені Т. Г. Шевченка.
— С. 123.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
470
марина гринишина, анна липківська О. КОРНІЙЧУК «В СТЕПАХ УКРАЇНИ»
471