Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

до зйомок у наперед визначений термін, відтак, режисером стрічки призначили
Володимира Вільнера. Для нього — людини театральної — фільм «Беня Крик»
став дебютом у кіно (пізніше він зніме ще дві картини). На головну роль запросили
Ю. Шумського, який нещодавно прийшов у новостворений одеський український
театр і мав незначний досвід роботи у кіно — у П. Чардиніна. Співпраця
із В. Вільнером не була для нього новиною — вони мали змогу оцінити творчі
можливості одне одного в часи спільної роботи над виставою «Собор Паризької
Богоматері» за романом В. Гюго. Таким чином, на знімальному майданчику перетнулися
шляхи майбутніх учасників «Заходу» на сцені Держдрами.
Фільм, незважаючи на розгромні рецензії зі звинуваченнями в ідеологічній
невитриманості та романтизації одеської «малини», здобув популярність ще
до приїзду І. Бабеля до рідного міста із читанням «Заходу». Мабуть, тому можливість
побачити легендарних «молдаванських персонажів» у сценічній інтерпретації
викликала однаковий ентузіазм глядачів і театральних критиків.
Практично одразу після знайомства з п’єсою відділ мистецтв Губполітосвіти
дозволив постановку «Заходу» одразу двом театрам: російському та українському.
Перед колективами поставили умову в дусі виробничого «соцзмагання», яке
тоді входило в моду: прем’єри на обох сценах мали відбутися одночасно. (Між іншим,
сценічна біографія першої п’єси І. Бабеля випередила літературну, бо лише
у 1928 р. п’єса була надрукована у другому числі журналу «Новый мир»).
Не минуло й двох тижнів від моменту знайомства із «Заходом», як обидва театри
розпочали роботу над ним. «Про день прем’єри між директорами театрів
була джентльменська домовленість. Після цього стіни кожного театру, а театри
працювали поруч, стали непроникними» 3 . Російський театр (постановник —
В. Грипич) мав фору в часі, адже на українській сцені нову п’єсу ще не грали,
отже, необхідно було перекласти її у стислі терміни. Переклад доручили Любові
Гаккебуш — вона мала у цій справі певний досвід.
В. Василько, який в той час вперше очолив одеський театр, хотів сам здійснити
постановку, однак, розумів, що у нього — не одесита — опанування національної
та топографічної своєрідності п’єси вимагає чимало часу. Відтак він передав
постановку В. Вільнеру, зважаючи на досвід колеги у роботі над бабелівським
кіносценарієм. Художником було запрошено Йосифа Шпинеля, який прийшов
до театру з кіно (згодом візьме участь у створенні «Арсеналу», «Олександра
Невського», першої серії «Івана Грозного», стане професором ВДІКу), композитором
— Ю. Губарєва (щоправда, В. Василько відзначить, що «для вистави музика
не мала істотного значення» 4 ).
3
Василько В. С. Театру віддане життя. — С. 270.
4
Там само.
Трупа Одеської lерждрами, яка
тільки-но розпочала свій другий сезон,
була молодою та амбітною, тож,
незважаючи на згадані вже труднощі,
рвалася у творче змагання з колегами
з російського театру. «З першого дня
розпочалася така напружена творча
праця, про яку кожен режисер навіть
столичного театру міг би тільки мріяти.
Це була «екстазна творчість» 5 .
На роль Менделя Крика призначили
Ю. Шумського, якому незадовго
до прем’єри «Заходу» виповнилося 40
років. За віком він перебував ніби поміж
зіграним у кіно Бенею та батьком
сімейства Криків — Менделем, хоча
подібне призначення багато для кого
було неочікуваним. «І глядачі і преса
були вкрай здивовані» 6 . Та В. Вільнер
не сумнівався, що творчий діапазон
та здібності його улюбленого актора
дозволять йому зіграти будь-яку
І. Бабель «Захід». Одеська держдрама, 1927.
роль. На головні ролі були затверджені:
Й. Маяк (Беня), Г. Мещерська
Мендель Крик — Ю. Шумський
(Нехама), В. Лисовський (Арьє-Лейб). Ролі другого плану дісталися досвідченим
І. Замичковському (Боярський) і Л. Мацієвській (Холоденко) та молодій частині
трупи, зокрема майбутнім провідним акторам Театру ім. І. Франка — вчорашньому
студійцеві В. Добровольському (конюх Никифор) та П. Нятко (Маруся).
Прем’єру зіграли 1 грудня 1927 р. Лише дві вистави, випущені майже синхронно,
перебували в центрі уваги одеських глядачів, решта подій міського театрального
життя тимчасово відійшли на другий план.
На відміну від В. Грипича, який не відчув колориту Молдаванки, В. Вільнер
приділив велику увагу сценічному відтворенню реалій одеського побуту:
«Його постановка міцно пригвинчує п’єсу Бабеля до побуту. Обставини часу
та місця тяжіють над виставою» 7 . На цю ж особливість українського варіанту
5
Василько В. С. Театру віддане життя. — С. 271.
6
Степанов Б. Й. Юрій Шумський. — С. 47.
7
М. Б. [Бертенсон М.] «Закат» в Держдраме // Вечерние известия. — 1927. — 3 дек.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
334
анатолій баканурський І. БАБЕЛЬ «ЗАХІД»
335