Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

більше десяти літ. Нарешті, у власному театрі Д. Богомазов
здійснив «репліку» вистави за участі зовсім молодих виконавців,
своїх учнів. Філософський, парадоксальний театр
італійського письменника продовжує хвилювати постановника
й нове покоління глядачів. Можливо, у вічних мандрах,
шукаючи своє творче обличчя, Д. Богомазов знаходить
у Л. Піранделло те, чого не можуть йому дати інші автори
— особливий погляд на життя, погляд завжди сучасний і завжди
яскраво театральний.
Бібліографія:
1. Десятерик Д. Трохи сміху за широкою водою // Кіно-Театр.
— 1997. — № 2.
2. Лебедина Л. Художник в условиях ценностного хаоса //
ArtLine. — 1997. — № 5/6.
3. Єрмакова Н. Режисерські покоління 90-х років // Сучасне
мистецтво: Наук. вісник. — К., 2004. — Вип. 1. — С. 171–190.
4. Єрмакова Н. Реабілітація відповідальності // Культура
і життя. — 1997. — 5 лют. — № 5.
Н. ЄРМАКОВА
Т. ЕЛІОТ «СМЕРТЬ У СОБОРІ»
Берегівський угорський національний театр
ім. Дьюли Ійєша (1997)
1994 р. в маленькому закарпатському містечку Береговому,
відкрився Угорський національний театр імені Дьюли Ійєша
під орудою А. Віднянського, який, на відміну від решти режисерів
покоління 1990-х рр. (Д. Богомазова, Д. Лазорка,
Ю. Одинокого), зміг реалізувати свої задуми на самому
початку творчої кар’єри. Наданим шансом молодий режисер
скористався впевнено і зріло. Самий лише перелік дипломів,
нагород, призів, здобутих трупою у перші роки існування
на міжнародних фестивалях в Україні, Югославії,
Угорщині, Швеції, справляє неабияке враження. Колектив
запрошували на гастролі до Іспанії і Франції, на престижні
європейські театральні форуми: БІТЕФ, «Контакт» та ін.
Тож не дивно, що наприкінці 1990-х театр потрапив
у центр дискусії щодо подальшої долі національного сценічного
мистецтва, яка точилася тоді в Угорщині. Міклош
Хубаї — відомий драматург, голова Спілки письменників
та національного ПЕН-клубу — присвятив трупі окрему
розвідку, зазначивши, що самий лише її репертуар може викликати
«нервозність угорського театру, який свідомо і старанно
пристосовується до потреб ринку». Метр сучасної
угорської літератури високо оцінив прагнення берегівців
зберегти гідність культури, а насамкінець зазначив, що якби
його запитали про ідею національного театру, він просто
вказав би на театр А. Віднянського.
Ціна успіху театру-дебютанту виглядатиме ще більш
вагомою, якщо зважити на відсутність власного сценічного
майданчика (відкритий 2004 р.) та мізерний рівень
фінансування. Крім того, актори, попервах, мусили приїздити
до театру з довколишніх сіл, де мешкала більшість
наталя єрмакова Т. ЕЛІОТ «СМЕРТЬ У СОБОРІ»
867