Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

З опису цієї сцени видно, що стилістика вистави «шевченківців» поєднувала
брехтівську «відчуженість» із психологічною умотивованістю характерів. Це вочевидь
порушувало естетичну цілісність спектаклю, однак у іншому — скажімо,
в актуалізації змісту твору Б. Брехта — режисер був жорстко послідовним.
Ось Мекхіт — В. Маляр і шеф поліції Браун — В. Шестопалов виконують
«Солдатську пісню». Б. Брехт дописав текст цієї пісні у 1946 р., врахувавши печальний
досвід світової військової катастрофи. У виставі слова пісні звучали ще сучасніше:
в ній згадувалося про В’єтнам, Іспанію, Чілі… За спиною Мекхіта — В. Маляра
та Брауна — В. Шестопалова, які супроводжують свій спів чіткими, механічними рухами,
чорним вороном маячить Священик — І. Костюченко, який, підкидаючи догори
молитовник й диригуючи рукою з плашкою, ніби «освячує» бойові подвиги колоніальних
солдатів. Виконана у такий спосіб «Солдатська пісня» набувала глибшого
соціального смислу й сатиричної спрямованості, а мізансцена — метафоричності.
Ця сцена була однією з найбільш стилістично виважених — її учасники, позбавлені
індивідуалізованих рис, уособлювали химерний світ зрадливості, підлабузництва,
хабарництва, зажерливості. Найголовнішим поміж них, безумовно,
був Мекхіт — В. Маляр — водночас привабливий і небезпечний. За манерою поведінки
він — то людина з Сохо, то з вищого товариства. Він блискавично переходить
з одного стану до іншого залежно від ситуації.
У сцені бійки двох суперниць — Поллі — О. Копитіна й Люсі — А. Дзвонарчук
— використовувались гротескові фарби. Мекхіт — В. Маляр, сидячі у клітці, крутив
головою то в один, то в другий бік, жестами благаючи про милосердя й довіру,
надмірно страждаючи, удаючи відчай. Посилені мікрофоном удавані почуття
Мекхіта — В. Маляра чув весь зал.
… Аж ось Меккі — В. Маляр зник з очей (провалився крізь люк у підлозі).
Безглуздо повисла спорожніла клітка…. Поряд висвічується балкон, на якому застигли,
наче для фотозйомки, «володарі світу» — подружжя Пічемів та Браун.
…Сцена страти Мекхіта. Благаючи про помилування, Мекхіт — В. Маляр виголошує
свою останню промову. Натовп мешканців Сохо, співчуваючи, ловить
кожне слово, кожен жест свого «героя». Дехто прикладає хусточку до сухих
очей. Летять букети квітів — наче до підніжжя пам’ятника. Мекхіт — В. Маляр
завмер у надмірному стражданні. Шість разів б’ють куранти. Священик — І. Костюченко
підходить, аби «відпустити гріхи» тому, кого за мить стратять. Мекхіт
— В. Маляр по-діловому спокійний. Він брязкає легкими кайданами на руках,
ловить ротом квіточку, кинуту кимсь з натовпу. Аж ось, осідлавши велосипед (не
коня, як у Б. Брехта) з’являється королівський вісник — Браун — В. Шестопалов
і сповіщає про помилування Мекхіта. Той з криком «Я вільний! Вільний!» підноситься
на канаті над юрбою. Знов заюрмився, як і на початку вистави, натовп —
Оце так видовище! І знову «стоп-кадр».
Б. Брехт
«Тригрошова опера».
Харківський
академічний
український
драматичний театр
ім. Т. Шевченка, 1975.
Сцени з вистави
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
698
любов федченко, анна липківська Б. БРЕХТ «ТРИГРОШОВА ОПЕРА»
699