Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

додають відтворенню дійсності рис непередбачуваності
та стихійності. Натомість, ритуальність у цій постановці допомагає
«структурувати» дійсність, увиразнюючи сенс подій
через певні знаки, метафори, тропи.
А. Віднянському щастить кожною новою постановкою
наближатися до особливого типу сценічного видовища
з нетривіальними естетичними ознаками. Це принципово
важливо зважаючи на репертуар Берегівського театру,
який складають високі зразки класичної літератури. Відтак
питання діалогу з аудиторією постає у всій своїй складності.
Керівник колективу не потурає середньостатистичному
смаку глядача, попри те, що театр грає не тільки на елітарних
фестивалях, але й перед мешканцями сіл та містечок
рідного Закарпаття. Класичні твори, ним сценічно інтерпретовані,
мають чималу аудиторію прихильників у соціально,
культурно нерівнозначних колах. Гра, її якість, зміст,
щирий характер перемагають недовіру та упередження,
долають різноманітні бар’єри. Потреба у видовищі на цих
виставах «задовольняється», не принижуючи гідності самого
мистецтва, його високих завдань. Саме тому у виставах
А. Віднянського реальність постає чітко й емоційно осмисленою,
засвідчуючи свою приналежність до інтелектуальної
культури. Чи слід при цьому дивуватися, що векторні лінії,
які позначають вкрай актуальні сьогодні процеси інтеграції
та національної само ідентифікації, мають у постановках
А. Віднянського досить несподівані точки перетину
Бібліографія:
1. Єрмакова Н. Режисерські покоління 90-х років // Сучасне
мистецтво: Наук. вісник. — К., 2004. — Вип. І. — С. 171–190.
2. Єрмакова Н. Проблема «великого стилю» в українському
драматичному театрі 90-х років ХХ століття // Нариси з історії театрального
мистецтва України ХХ ст. — К., 2006. — С. 787–827.
Н. ЄРМАКОВА
Г. КЛАУС
«ДЕНЬ КОХАННЯ, ДЕНЬ СВОБОДИ»
Київський Молодий театр (1997)
П’єса «День кохання, день свободи» (інша назва «П’ятниця»)
належить перу бельгійського драматурга, поета, романіста,
сценариста, актора, режисера, художника Гуго Клауса
(1929–2008). Неодноразовий Нобелівський номінант, лауреат
премії П.- П. Пазоліні (1997), замолоду — бунтівник
і анархіст, критик традиційних буржуазних цінностей, він
як митець формувався у повоєнному Парижі, належав колу
А. Арто. Художня ідеологія, започаткована французьким
метром «театру жорстокості», мала неабиякий вплив
на Ж.-Л. Барро, П. Брука, П. Вайса, Ж. Жене та ін. Хоча
молодий бельгієць не був прямим спадкоємцем ідей, культивованих
А. Арто, він, радше за все, саме у нього навчився
граничної відвертості в змалюванні вкрай «провокативних»,
дражливих проблем людського життя.
Події п’єси «День кохання, день свободи» розгортаються
у фландрському містечку наприкінці 1940-х — з в’язниці
повертається чоловік, засуджений за сексуальні стосунки
із власною дочкою. У себе в домі Жорж знаходить поруч
своєї дружини Жанни її коханця та їхню дитину — дівчинкунемовля.
Персонажі драми від самого початку постають переобтяженими
почуттям провини, муками сумління. Вони
з гідною подиву відвертістю без упину з’ясовують свої
вкрай складні й заплутані стосунки, аж доки самогубство
центрального героя не уриває цієї драми.
Появі на київській сцені «День кохання, день свободи»,
насамперед, завдячує О. Ірванцю — відомому поету і драматургу,
який через півтора десятка літ після публікації (1981)
та екранізації (Бельгія) п’єси переклав її українською мовою.
Д. Лазорко здійснив постановку на малій сцені Молодого
наталя єрмакова Г. КЛАУС «ДЕНЬ КОХАННЯ, ДЕНЬ СВОБОДИ»
877