Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

звучать єлейні голоси владик монастиря, що грають на релігійному фанатизмі
парафіян .
За епізодами виборів настоятеля йде сцена демонстрації властивостей раки
святого Лефруа. У фіналі цієї сцени грізно звучить тема гнітючої бездушної сили.
У святу обитель вриваються Сенешаль і латники сеньйора д’Апремона. Вони, порушуючи
право сховища, схоплюють Жерара — розвідника Сірого Вовка. Латники,
з ніг до голови закуті в блискучі лати, в шоломах-масках хрестоносців схожі на металеві
статуї. Ці вимуштрувані, привчені коритися раби, пересуваються по сцені
як механічні ляльки. У лівий, протилежний від них бік сцени, як від холодного вітру,
відсахуються усі — і монахи, і селяни-парафіяни. Лише одна людина непохитно
протистоїть бездушній силі — це брат Жан. Постать брата Жана — А. Бучми, одягненого
у білу рясу з чорним хрестом на грудях, скульптурна і велична. Благородна
й вільна його пластика, спокійний погляд, сильний впевнений голос.
Брат Жан, як і брат Гонорій — М. Крушельницький, вперше з’являється у сцені,
що відбувалася в абатстві. І якщо в Жані-Бучмі відчувалася сила потенційного
героя, то Гонорій володів іншою силою В різних ситуаціях протягом усього
спектаклю з-під маски покірливого святоші короткими спалахами прориваються то
хитрі, то єхидні, то лякливі гримаси миршавої, але страшної душиці єзуїта .
Ранок. Ледь пробивається світло. Із люка, як із трюмів містеріального театру,
вибираються кріпаки, і починається пантоміма. Після невеликої паузи виходить
д’Апремон. Радощі придворних. Сцена осяюється яскравим світлом. Хтось грає
на трубі, блазень Буффон б’є в барабан — розігрується традиційна ранкова церемонія
пробудження володаря. Кожен намагається догодити господарю. Жвава
й гонориста служниця Маріон — І. Стешенко стоїть, взявшись у боки, демонструючи
своє невдоволення. Згідно з версією театру, Маріон приймає залицяння
д’Апремона, а тут він з’являється, обіймаючи двох дівчат .
Ірина Стешенко розказувала, що вона грала темпераментну й лукаву, глузливу
й допитливу, всезнаючу і всюдисущу сороку 5 . Вона може додати міцне слівце,
кинути вбік: «Ну от чортяка!», не гребує тим, щоб пошпигувати і «принести
на хвості» що-небудь цікаве, її тішить залицяння барона. «Уявіть собі, — казав
актрисі режисер, — що Маріон взяла на сніданок хліб, намазала його маслом
з одного та з іншого боку і поклала в кишеню». Трохи сальна, немовби «під бутербродом»,
Маріон діє на сцені в швидкому темпі. Вона говорить скоромовкою,
ковтаючи слова 6 . Маріон одягнена дуже яскраво — у декольтовану мали-
5
Бесіда з І. І. Стешенко 7 березня 1984 р. — Магніт. запис (За архівними матеріалами
Н. П. Чечель).
6
Бесіда з І. І Стешенко 29 серпня 1984 р. — Магніт. запис (За архівними матеріалами
Н. П. Чечель).
П. Меріме «Жакерія». Мистецьке об’єднання «Березіль», 1925.
Маріон — І. Стешенко, д’Апремон — О. Сердюк, Ізабелла — В. Чистякова
нову сукню, що вільно облягає її тіло, з аплікаціями папуг. На голові — наколка,
що прикриває частину її лоба. На плечі — букет із чорного воронячого пір’я
.
У замкових сценах першої дії панує безтурботність. Тішиться всесильний
барон д’Апремон — О. Сердюк. Несподівано змінюється Ізабелла. У виконанні
Р. Нещадименко «принцеса Ізабо» милосердна, фанатично віддана богові й бажає
присвятити служінню йому все життя. Вона схожа на черницю: мовчазна,
зосереджена, з молитовником у руках. У картини загальної жорстокості вона
вносить відтінок світлої жіночості. Рита Нещадименко в ролі Ізабелли вражала
контрастом покірності й одержимості: лірична споглядальність і пасивність
на початку спектаклю, воля й рішучість у сценах оборони замку, трагічна шаленість
у фіналі. Вона була пластична, з величезними сумними очима, з нотками
тривоги та журби в голосі, з нестримними спалахами трагічного темпераменту.
Сукня Ізабелли пошита з чорного оксамиту й золотої парчі — дві тканини і два
кольори. На чорному оксамиті — зображення золотого лева.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
258
наталя єрмакова, наталія чечель П. МЕРІМЕ «ЖАКЕРІЯ»
259