Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Вистава розпочиналася й закінчувалася заводськими епізодами, кільцюючи
сільські сцени композицією — гімном будівництву. У першій картині
«Суднобудівники» на «піднятих уверх планшетах, наче на переходовому мосту
у величезному котельному цеху, розташовувався, спостерігаючи за роботою,
майстер, крутилися шустрі фабзайчата. Пропливали на пересувному крані важкі
предмети виробництва, розпечена болванка, міцний сталевий крюк. Дія йшла
і внизу. В глибині вимальовувались обриси величезного котла » 17 . У фіналі
весь портал сцени займав завод, що виріс, ніби з-під землі. Сюди повертався
Дудар із делегацією горбачівців, виконавши «на всі сто» партійне завдання 18 .
Свідок прем’єрного показу «Диктатури» Л. Болобан вдало означив той ефект,
який мали заводські сцени й в цілому «машинізований» спектакль: «Глядач увесь
час протягом вистави відчуває що дія провадиться завдяки машині, і ці сільські
побутові сцени, що з’являються то тут, то там, ніби підпорядковані силі машини,
силі тієї волі, що керує цими машинами Вдається подати напруження
дії, виявити наш будівничий пафос, той пафос трудящих мас, що ними рухається
вся наша величезна будівнича робота» 19 .
Водночас Л. Курбас хотів, аби через відмінні ритм, музичний супровід, спосіб
мовлення акторів глядачі «безпосередньо і наочно, чітко і грубо» відчули «протилежність»
між «заводом» і «селом», що «і створюють диктатуру як таку» 20 .
Сільські сцени сполучали епізоди різного ступеня узагальненості: від одиничного
символу через метафору до кантилени розгорнутих асоціацій. Їхня змістовна
поліфонія інколи звучала занадто складно (критика писала про перевантаження
деяких епізодів вистави), і режисер, ніби відчуваючи певну надмірність виражальних
засобів, часом «розбавляв» цю складність, використовуючи плакатні
прийоми агітаційного театру — актори з просценіуму зачитували телеграфні повідомлення
про нові перемоги в боротьбі за соціалізм всередині країни і за кордоном
на тлі відповідної кінохроніки 21 .
Гранично виразна перша сільська сцена — «мізансцена трьох куркулів» — завжди
викликала оплески глядної зали. На окремому планшеті, опущеному до рівня
глядацьких очей, «наче китайські богдихани», сиділи сільський багатій Чирва
на прізвисько Козир та два його сусіди Півень і Сироватка. Поряд з кожним —
півметровий макет його хати, порівняно з яким людська фігура видавалася величезною,
набувала демонічного вигляду. За спинами куркулів вимальовувала-
17
Черкашин Р. Лесь Курбас в Харькове… — С. 140.
18
Там само. — С. 142.
19
Болобан Л. Подвійна перемога // Радянський театр. — 1930. — № 3–4. — С. 53.
20
Курбас Л. Філософія театру. — С. 779.
21
Черкашин Р. Лесь Курбас в Харькове… — С. 142.
І. Микитенко «Диктатура». «Березіль», 1930. Сцени з вистави
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
384
марина гринишина І. МИКИТЕНКО «ДИКТАТУРА»
385