Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

характерів. Такі особливості його почерку позначились, зокрема, і на виставі
«Сестри Річинські», де «весь емоційний заряд вистави ішов зсередини при глибокій
зовнішній стриманості» 16 . За спогадами С. Веселки, «простими засобами,
видобуваючи у кожного персонажа його головну, глибинну пристрасть, режисер
вибудовував сім’ю, звідки розходяться у широкий світ стежки-дорожки, де святиться
батьківський поріг і де є Мати. І розпадалася сім’я на очах. Як зрізана
квітка у кришталевому келиху, де щодня міняють воду, і намагаються не помічати
— як блякнуть пелюстки… Їх ще бачать свіжими, хоча поступово, одна за
одною вони опадають. Гине краса» 17 .
За свідченням С. Прокопович, «історія п’ятьох сестер творила історію Галичини
на переломі історії. Олексію Ріпку вдалося, при всьому реалістичному сприйнятті
подій, надати цій історії теплоти і трепету романтичності, в якій кожна доля прочитувалась,
як історія неповторності. Ось перед нами Олена Річинська — Надія
Доценко — втілення доброти і наївності, матір, яка щиро любить своїх доньок і ніколи
не повірить, що хтось з них здатний на зраду. Кожна її доня, це ніжна квітка. Ось
красуня Неля — Лариса Кадирова, яка у своїй романтичності, здатна на найшаленіші
вчинки. Ось господинька Оля — Ольга Піцишин, яка кохає комуніста Завадку —
Федора Стригуна, нестримна у своїх почуттях Славуня — Наталка Міносян, горда
і незалежна Зоня — Анна Плохотнюк, хитра і вирахувана у своїх вчинках Катерина
— Катерина Хом’як. У цій виставі запам’ятовувалась кожна роль» 18 .
Первісно — і на довгий час — роль пані Річинської залишалась за Н. Доценко. Її
Олена — залякана, невпевнена в собі, душевно самотня, позашлюбна донька селянки,
яка прожила все життя «на чужій вулиці». І коли Олена Річинська — Н. Доценко,
чиє життя, здавалося, минуло в якомусь напівлетаргічному сні, казала про те, що їй
подобається наречений однієї з молодших дочок, молодий комуніст Завадка, нагадуючи
її власну юність, перед глядачем відкривався другий план образу 19 .
Пані Олена Річинська у виконанні Н. Доценко — чарівна, зворушливо жіноча,
внутрішньо інтелігентна; вдова священика, «галицька Ніобея», долю її п’ятьох
дочок понівечив час — адже руйнувалося звичне середовище, суспільство виходило
на новий виток свого розвитку, крізь серця й душі тих, хто його складає. Її
роль, за влучною метафорою, була квилінням чайки з простертими ніжними крилами
над човном у житейському морі, що пливе місячною доріжкою, не гадаючи
про непевність цього фарватеру 20 .
16
Сечин В. Время и семья Ричинских… — С. 65.
17
Веселка С. Символ віри… — С. 14.
18
Прокопович С. Режисерська хронологія Олексія Ріпка… — С. 15–17.
19
Сечин В. Время и семья Ричинских… — С. 66.
20
Веселка С. Символ віри… — С. 14.
І. Вільде «Сестри Річинські».
Львівський академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, 1968.
Сцена з вистави
Н. Доценко, крім образу Олени Річинської, створила гідні уваги образи матерів
у виставах «Шануй батька свого» В. Лаврентьєва, «Суєта» І. Карпенка-Карого.
І хоча коло інтересів у персонажів, яких грала актриса, здебільшого обмежене
суто сімейними справами, це не сприймалося як обмеженість, бо духовний потенціал
цих жінок, їхні не зміліли з роками почуття були сконцентровані на дітях,
на їхніх інтересах, на їхньому оточенні 21 .
Усі актриси в «Сестрах Річинських» — Катерина Хом’як, Наталя Міносян,
Анна Плохотнюк, Ольга Піцишина, Лариса Кадирова — були ніби досконало
й примхливо вирізьблені чарівні панянки-статуетки — всі, й ті, що ніжні, самовіддані,
сміливі, й ті, котрі рано зрозуміли: у цьому житті треба мати гострі зуби
й пазурі. Ідеально переданий колорит галицької інтелігентної сім’ї, з її ґречністю,
мереживною манірністю і тривожною хисткістю 22 .
21
Веселка С. Заньківчанки // Вільна Україна. — 1975. — 8 бер.
22
Веселка С. Символ віри… — С. 13–14
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
666
ельвіра загурська І. ВІЛЬДЕ «СЕСТРИ РІЧИНСЬКІ»
667