Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

А. Чехов «Три сестри». Харківський академічний український драматичний театр
ім. Т. Шевченка, 1995. Ірина — М. Струнникова, Чебутикін — Л. Тарабарінов
чих, друга, навпаки, ладна б і позаздрити родинному життю… Вмовляючи Ірину
йти за нелюбимого, але люблячого барона, Ольга-О. Качан відверто апелює саме
до Маші, саме її життєвий шлях намагається нав’язати Ірині… Маємо досить несподіваний
ракурс: найближчими одне одному виявляються тут Ольга та Кулигін
(О. Тартишников) — у них спільні інтереси, між ними існує повне мовчазне розуміння,
яке виявляється в обміні поглядами, у взаємних турботах. Натомість з Машею
у жодного з них цього немає. Ольга в такому розкладі взагалі приречена на постійне
«випадання з пасьянсу»: могла б бути на місці Маші одруженою з Кулигіним —
і це виглядало б значно природніше; саме у неї, а не у Маші міг би виникнути роман
з Вершиніним… Але, як і в житті, все навпаки — неправильно і несправедливо.
Вершинін (С. Бережко) з’являється у Прозорових таким собі упевненим господарем
становища. «Закоханий майор» — не просто жартівливе прізвисько часів
його буремної юності, а радше — своєрідний діагноз: цей Вершинін — хижак,
він продукує подібні історії: і до Ольги попервах «клеїться», і з Машею його стосунки
на початку схожі на гарячкове полювання… Але їхнє прощання раптом
змушує пригадати пронизливість усіх чеховських прощань (Варі — з Лопахіним,
Соні — з Астровим, Ніни — з Треплєвим).
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
572
Проте з’явився і новий ракурс, надаючи виставі дещо загостреного звучання.
Прохід на кін та рампа обмежені чорними стовпчиками на зразок шляхових.
Тут обривається путь. Кордон Залізнична станція Чи тупик В останньому — за
Чеховим — акті ці стовпчики переносять, «звужуючи» шлях, і стільці виставляють
рядами… Зал чекання Той самий тупик У будь-якому разі — простір «між»,
на грані, і простору цього дедалі меншає…
А сам постановник зі справжнім ліхтарем колійного обхідника блукає по сцені,
серед акторів — на початку, у фіналі, під час перестановок… Тьмяна світлова
пляма повільно пересувається по обличчях, предметах, по глядній залі (скільки
тої «зали»! — Кілька рядів на малій сцені, усе — впритул і крупним планом, і нема
де сховатися ані від очей, ані від променя ліхтаря…). Режисер каже, що поштовхом
для такого рішення стали його враження від частого перетинання україноросійського
кордону — із митним контролем серед ночі, із доволі нахабним втручанням
у твоє життя і твій «простір». Але сам він «пильнує» у «Трьох сестрах»
інакше — втомлено, серйозно, ненав’язливо й дещо засмучено. І це пильнування
— як справжня метафора — стає більшим за первісний зміст. Уся ж традиційна
обстановка виглядає, таким чином, лише обкладинкою, під якою — існування «на
межі» й непозбутня тривога.
Одна з сильних сторін І. Бориса-режисера — уміння знайти, вибудувати на сцені
точну фізичну дію, ритуалізовану чи суто побутову, але таку, що доростає до метафори.
Мало не еталонний приклад: Андрій (І. Арнаутов) у ранзі поважного члена
управи розглядає папери. Величезну купу пошарпаних тек Ферапонт вивалює просто
на підлогу, і «запускається» конвеєр: аркуш, печатка, підпис, наступний аркуш…
І в цьому — така приреченість, що її жодними діалогами-монологами не досягти…
Чеховські слова, чеховські ситуації прочитані й побачені у виставі свіжим оком,
спокійно й неквапливо. Наче вперше, «з чистого аркуша». Принцип сам по собі нехитрий
і зветься «пропустити матеріал крізь себе», врешті, саме на цьому стояла
й стоятиме вітчизняна сцена. Органіка і щирість. Не відсторонене масочне лицедійство,
а оте зганьблене «Я» в запропонованих обставинах» — подеколи непередбачене,
котре завжди цікаво спостерігати на сцені. Звичайно, за наявності непересічних
акторських індивідуальностей.
А І. Борис зібрав у виставу саме таку команду, яка зумовила і відкриття, і моменти
істини.
Наприклад, як вдивляється в Ірину (М. Струнникова) Чебутикін (Л. Тарабаринов)!
І зрозуміло, що саме вона найбільш схожа на покійну матір, тому
й протягується між ними особливо міцна ниточка…
Або: в якому прихованому і, вочевидь, давньому (може, ще з дитинства) суперництві
перебувають Маша (І. Кобзар) та Ольга (О. Качан)… Перша, демонстративно
незадоволена власним життям, знаходить розраду, епатуючи оточуюмарина
гринишина, анна липківська А. ЧЕХОВ «ТРИ СЕСТРИ»
573