Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

паче, що, на переконання постановника, « хоч Гоголь і написав п’єсу поросійському
і події навіть переніс у Саратовську губернію, але він, мабуть, сам
того не почував, що всі дієві особи його суто українські типи, якими тоді кишіла
наша благодатна Україна» 7 .
Намір режисера поставити п’єсу М. Гоголя викликав несподівано негативну
реакцію з боку тогочасної критики. М. Садовського болісно зачепила стаття
у журналі «Театр и искусство», де майбутня вистава виставлялася смішною
та безглуздою: «Хохли після гопака й горілки на театральному кону вирішили
здивувати світ постановкою п’єси «Ревізор» М. Гоголя і, чути, вперше вона
піде у театрі Садовського в Києві. Це номер…», — зневажливо висловлювався
О. Кугель 8 . Але, незважаючи на упереджене ставлення критиків, М. Садовський
приступив до роботи над виставою восени 1907 р., як тільки отримав з цензури
переклад п’єси. Очільник театру вірив, що, поставивши «Ревізор», не лише «зіб’є
пиху» з рецензента часопису «Театр и искусство», а й «заткне пельку» «усім ворогам
української культури» 9 .
М. Садовський намагається відійти якнайдалі від звичних глядачу російських
постановок «Ревізора». Першим його кроком у цьому напрямі стає призначення
на роль Хлестакова І. Мар’яненка, який ні зовні, ні голосом, ні манерою
гри не нагадував попередніх виконавців. Згодом В. Василько переконував,
що М. Садовський зробив дуже вдалий вибір: хоч акторові не вдалося передати
«надзвичайної легкості думок» свого персонажа, однак, він розкрив суть образа
— його Хлестаков виглядав як панич з Петербурга, залицяльник та зухвалець,
якому не бракувало столичного лоску, але бракувало «царя у голові» 10 .
Власне, М. Садовський наполегливо просив кожного з виконавців «не впадати
в мавпування того шаблону, за яким усі російські актори споконвіку грають
«Ревізора», а щоб кожен зрозумів характер ролі в п’єсі й дав йому своєрідне забарвлення»
11 . Ця вимога набувала тим більшої ваги через те, що постановник старанно
уникав зовнішньої «українізації» вистави. Тому притаманний тамтешньому
«Ревізору» національний колорит з’явився завдяки манері гри українських
акторів та вдалому перекладу М. Садовського — «яскравому і в манері Гоголя» 12 .
В. Василько пригадував: « коли у Гоголя у листі Хлестакова про Городничого
сказано: «Глуп, как сивый мерин…», то Садовський переклав: «Городничий дур-
7
Садовський М. Мої театральні згадки. — С. 165.
8
Там само. — С. 164.
9
Там само. — С. 165.
10
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 53.
11
Садовський М. Мої театральні згадки. — С. 165.
12
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 51.
М. Гоголь «Ревізор». Театр М. Садовського, 1907.
Пошльопкіна — Г. Борисоглібська (ліворуч).
Хлестаков — І. Мар’яненко, Хлопов — Г. Березовський (праворуч)
ний, як драний чобіт…». глядачі завжди реагували на ці слова вибухом
сміху. Коли у Гоголя у тому ж листі Хлестакова про Поштмейстера читаємо:
«Почтмейстер точь в точь департаментский сторож Михеев, должно быть, также
подлец, пьет горькую», то Садовський переклав це речення дуже соковито:
«Поштмейстер, як дві каплі води, — сторож у департаменті, Михєєв, і теж, падлюка,
мочить морду в горілці» 13 .
З такою ж ретельністю М. Садовський добирав елементи сценічної дії. Лише
після двадцяти репетицій, коли всі деталі постановки, аж до канарки у клітці,
що висіла на вікні у домі Городничого, були готові, постановник виніс спектакль
на глядача 14 . «Вистава йшла, звичайно, в реалістичному плані з акцентом на гостру,
соковиту акторську подачу образів. Побутові дрібниці були одкинуті, —
намагались підкреслити сатиричний бік твору», — так І. Мар’яненко охаракте-
13
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 51.
14
Садовський М. Мої театральні згадки. — С. 165.
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
36
юлія раєвська М. ГОГОЛЬ «РЕВІЗОР»
37