Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

цих світлих вистав, які передавали лише життєрадісну, гармонійну,
оптимістичну складову шекспірівських комедій.
Це мистецтво допомагало народові вижити, воно допомагало
йому вижити і в момент 1937 року, в момент трагічних
подій передвоєнної історії. Воно допомагало нації вижити
та естетично подолати страх і у грізні роки війни, на початку
40-х років, коли потік класичних комедій, потік постановок
променистого Лопе де Веги та комедійного Шекспіра
продовжував заповнювати сцени країни, яку називали Радянським
Союзом» 50 .
Досвід «франківців» щодо «Багато галасу даремно»
у цьому сенсі є не лише вагомим та показовим, а й, сказати б,
ексклюзивним: якщо, приміром, «Дванадцята ніч» (не кажучи
вже про «Ромео і Джульєтту») отримала на українській
сцені подальше успішне життя аж до сьогодні, то історія
Беатріче та Бенедикта, Геро та Клавдіо наразі ніколи більше
не з’являлася на вітчизняному кону.
А. ЛИПКІВСЬКА, Е. ЗАГУРСЬКА
50
Бартошевич А. «Арденнский лес» в сталинской России…
М. СТАРИЦЬКИЙ «ТАЛАН»
Харківський академічний український драматичний
театр ім. Т. Г. Шевченка (1941)
З поміж інших драматичних творів класика української
літератури М. П. Старицького п’єса «Талан», написана
у 1893 р., в першу чергу привертає увагу своєю посвятою
видатній актрисі М. К. Заньковецькій. Як відомо, саме у цій
п’єсі М. Старицький повністю вигадану історію про долю
актриси Марії Іванівні Лучицької поєднав із окремими
фактами біографії М. Заньковецької. Зокрема, у «Талані»
фігурують назви реальних творів, в яких грала актриса
(«Наймичка», «Богдан Хмельницький»), серед дійових
осіб виведено няню, яка справді посідала особливе місце
у житті М. Заньковецької, майже дослівно відтворено розмову,
що мала місце під час гастролей у Петербурзі, коли
Заньковецьку вмовляли перейти на імператорську сцену,
щоб «не пропадав талант» (у п’єсі це діалог Лучицької
та Антипова, 1 дія, вихід XVII). Більш того, Лучицьку у п’єсі
оточують персонажі, в яких легко розгледіти реальних осіб.
Скажімо, Марко Карпович Жалівницький деякими рисами
нагадує Марка Лукича Кропивницького, Ганна Михайлівна
Кулішевич — «молода актриса на ролі молодиць і жвавих
баб» — Ганну Петрівну Затиркевич. А у біографії «середніх
літ пана, спочатку антрепренера, а далі помічника режисера»
Степана Івановича Безродного без зайвих вагань пізнаєш
реалії із життя самого Михайла Петровича Старицького,
який «інвестував» свій поміщицький статок у розвиток
українського театрального мистецтва. Образ молодої і доволі
підступної актриси Квятковської — повністю вигадано,
але не безпідставно. Цей персонаж — збірний типаж усіх
численних «послідовниць» творчості М. Заньковецької, які
не тільки безсоромно у буквальному сенсі крали її малюнки
марина черкашина-губаренко М. СТАРИЦЬКИЙ «ТАЛАН»
515