Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Основну дію режисер організовує навколо драматичної колізії Клода Фролло
та Есмеральди. В образі Есмеральди режисер реалізовував романтичну, ліричну
складову вистави. У виконанні Катерини Осмяловської вона втілювала собою
красу, молодість, душевну чистоту. Іван Микитенко, автор українського перекладу
інсценізації, пригадував: «Це був зворушливий, зогрітий великою внутрішньою
теплотою образ, до якого схилялись всі симпатії глядачів» 18 . Так мало бути
— автори вистави насамперед розраховували на глядачеве співчуття до героїні.
Відчуття несправедливості, виявленої судом стосовно Есмеральди, посилювала
біла кізка в її руках — натяк на біблейський символ невинної жертви. Жива натура
надавала ексцентричності образу циганки-танцівниці. «Не можу забути,
як слідом за Есмеральдою по сцені бігала чудова біла кізка Осмяловська
привчила її відгукуватись на свій голос Ця кізка довго була забавкою для
всіх акторів та співробітників театру», — пригадував І. Микитенко 19 . Остап Вишня
з цього приводу жартував: «Коза хорошо грає, а Осмяловська ще краще» 20 .
На фоні мертвотно сірих костюмів з’являвся Клод — Ю. Шумський у темнобагровій
сутані — він посідав значне місце у художній концепції спектаклю.
Клод Фролло — справжній романтичний злодій, охоплений згубною пристрастю,
заради якої ладен відмовитися від сану, пожертвувати безсмертям душі.
Ю. Шумський чудово зіграв людину, в якій боролися два начала: шалено закоханий
чоловік та релігійний фанатик. «Протягом усієї вистави перепліталися
дві риси у Клода. Вони наростають crescendo від акту до акту», — писав С. Гец 21 .
Поєднання контрастних якостей всередині одного образу вимагало від актора
неабиякої напруги. І. Круті так описував звіряння Клода Фролло: «То жорстоко
і сухо, то з щирою ніжністю, то з байдужістю професіонального ката пропонував
він Есмеральді життя за любов» 22 . Персонаж Ю. Шумського часом втрачав своє
людське обличчя та набував фантастичних, демонічних рис. «На майдані відбувається
урочистий обряд повішання. Блідий, як мрець, Клод — Шумський прихиляється
до стіни башти, мовчки і нерухомо дивлячись, як тіло дівчини здригається
в страшних конвульсіях. І в цьому нерухомому погляді Клода, тільки на одну
мить перерваному демонічним сміхом витонченого вбивці, талановитий артист
сконцентрував мізерність інквізиторів усіх часів, узагальнених у незабутньому
образі архідиякона собору Паризької Богоматері», — зазначав С. Гец 23 .
18
Десять років Одеського театру Революції. — С. 86.
19
Там само. — С. 86.
20
Вишня О. Одеська Держдрама (Враження) // Нове мистецтво. — 1928. — № 5. — С. 9.
21
Гец. С. Юрій Васильович Шумський. — Х., 1940. — С. 117.
22
Круті І. Ю. В. Шумський. — К., 1955. — С. 17.
23
Гец. С. Юрій Васильович Шумський. — С. 119.
В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». Одеська держдрама, 1926.
Людовик ХІ — М. Тинський (ліворуч).
Клод Фролло — Ю. Шумський, Есмеральда — К. Осмяловська (праворуч)
Колористична смислова дуальність була характерна для костюму Клода.
Червоний колір — традиційна ознака нечистої сили, що вказувала на хтонічність
та певну належність образу до іншого світу. Ця червона колірна пляма у загальній
сірій гаммі виявилася емоційно виправданою, водночас даючи натяк на трагічний
фінал вистави.
Серед акторських робіт другого плану критики виділяли М. Тінського в ролі
Людовіка ХІ. Актор змальовував свого героя людиною хитрою, скупою, лицемірною,
жорстокою. Й. Маяк, якого згодом ввели на роль Людовика ХІ, пригадував:
«Режисер чимало мені пояснював, повторював деякі фрази з тексту п’єси, які вимагали
на сцені від виконавця темпераменту, вияву різного психологічного стану:
жорстокості, хитрощів тощо. Я робив для себе помітки, записував, читаючи
для режисера роль. Той іноді ловив мене на фразі й «інтригуючи» повторював її,
наповнюючи характерними, повними смислу інтонаціями» 24 .
24
Маяк Й. На українській сцені. — К., 1971. — С. 59.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
290
анна білик В. ГЮГО «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ»
291