Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

розпочати коітус. Ґречних морських офіцерів з їхніми розфуфиреними
дамами ця театральна атака, звісно, обурила,
але, на відміну від інших глядачів цього спектаклю, вони
знущання над собою терпіти не захотіли і, застосовуючи
військові навички близького бою, стали, штовхаючи акторів,
пробиратися до виходу. Це була ідеальна, дистильована
реакція. Адже структурно «…І сказав Б…» було саме так
і побудовано, аби відразу сепарувати публіку — на тих, хто
вимагає від театру лише сервісу й комфорту, й тих, хто відкритий
до найболючішого співпереживання» 15 .
Утім, хто знає, де закінчується створений «із добрими намірами»
естетичний дискомфорт і починається відверте нехтування
публікою — по суті, єдиним для театру опонентом
та співрозмовником
В усякому разі, наступні постановки В. Більченка 16 —
уже в очоленому ним Експериментальному театрі-студії
на базі НАУКМА — за своєю провокативністю та, водночас,
інтравертованістю були ближчими до «…І сказав Б…», ніж
до «Археології», але обидві ці вистави, по суті, лишилися
в історії вітчизняної сцені найпереконливішими досягненнями
пошукового театру рубежу 1980–90-х рр., а у творчій
біографії режисера 17 — тими вершинами, до яких він наразі
не наблизився на своєму подальшому творчому шляху.
А. ЛИПКІВСЬКА
15
Диво, створене з уламків // 25 молодих історій: Ювілейне ревю.
— С. 71.
16
Серія вуличних проектів під загальною назвою «Опис чудовиська»,
«Постріл в осінньому саду» за «Вишневим садом» А. Чехова,
«Східний марш» за власним сценарієм, здійснені у 1993–1995 рр.
17
Принаймні, у тій її частині, яка пов’язана з Україною, оскільки
з 1997 р. В. Більченко живе та працює у Німеччині, де викладає
у театральній школі.
Ю. РИБЧИНСЬКИЙ — Г. ТАТАРЧЕНКО
«БІЛА ВОРОНА»
Київський академічний український драматичний театр
ім. І. Франка (1991)
Рок-опера «Біла ворона» у постановці Сергія Данченка
— багатобарвне театральне видовище — розгортається за
принципом майданного театру: тут є нахилений до залу для
глядачів сценічний поміст, оточений дівицями, солдатами,
селянами, гендлярами, повіями, менестрелями; є дерев’яні
бочки і червоний оксамит, які в одну мить перетворюються
на палати принца; тут йдеться про небесний світ, рай і пекло;
є також алегорична фігура Столітньої війни із середньовічного
дійства, є блазень-диявол, такий собі перевертень,
який полюбляє брутально-цинічні жарти 1 .
Сучасні українські актори розігрують сюжет з французької
історії XV століття. Вони майстерно проспівують поетичне
слово Ю. Рибчинського, покладене на експресивнорвучку
музику Г. Татарченка. Жорстока і весела доба середньовіччя
з її щасливим, не зруйнованим цивілізацією
відчуттям неподільності всього сущого і божественного,
завдяки літературній, музичній і сценічній інтерпретації наштовхує
на роздуми про міфологеми XX ст., про наше строкате
сьогодення.
Історія Жанни д’Арк як трагедія непересічної особистості
в бездуховному світі виноситься театром на майдан
Історії, на базар Життя. Тема свободи — духовної і соціальної
— перетворюється у виставі на проблему тотальної
зради. Перша дія розгортається під знаком Свободи. Друга
— Зради.
Театральні персонажі у постановці С. Данченка окрес-
1
Чечель Н. Свобода. Зрада. Каяття // Укр. театр. — 1991. — № 6.
— С. 14, 19–20.
наталія чечель Ю. РИБЧИНСЬКИЙ — Г. ТАТАРЧЕНКО «БІЛА ВОРОНА»
827