Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

старшого колеги Віктора Цимбаліста. Філігранне володіння мистецтвом сценічного
перевтілення, імпровізаційність дії в запропонованих обставинах, здатність
до щирої, безпосередньої і винахідливої імпровізації у спілкуванні з глядачем
не могли залишити байдужими» 19 . Г. Шерман особливо відзначила «віртуозний
соціальний фізіологізм Богдана Бенюка, героїчний прорив до підсвідомості
Ана толія Хостікоева, трагічну стриманість Леся Задніпровського, гротескову
містичність В. Цимбаліста та Я. Сиротенка, дотепно-вишукане самозневажання
героїв В. Мазура та блискучі роботи інших та інших» 20 . С. Васильєв вважав, що
було б несправедливо « не згадати й ще одного лідера вистави — Василя
Мазура, який самовіддано і змістовно діє у масових сценах, крім того, що з надзвичайною
коректністю і артистизмом виконує ролі Грегуара в «Малоросієвропейці»
та Самжаренка («Поміркований та Щирий») 21 . Узагальнюючи,
Г. Шерман зауважила: «У виставі наочно показане переродження нації, позбавленої
коріння, пам’яті, свободи думки, совісті, дії. Адже жахає у спектаклі не лише
клінічний маразм панка Коростенка (Б. Бенюк), але й мовчазне потурання
його начотницьким, ідіотичним промовам і злочинам з боку псевдоінтелігентарепетитора
(О. Задніпровський, новела «Малорос-європеець»), не тільки хижа,
істерична брутальність офіцера (А. Хостікоєв), але й звіряча поведінка зломлених
ним селян (новела «Голод»), не тільки дрімучість і агресивність земського
начальника Самоцвіта (патріархальні у В. Цимбаліста і з присмаком п’яної казарми
у Я. Сиротенка), але й машинальна слухняність, покірливе підлабузництво
«молодого чоловіка» (Б. Бенюк), не лише обережне приховування національної
самоповаги Самжаренка (В. Мазур), але й рабське, дикунське виявлення
своїх національних амбіцій Недоторканим (Б. Бенюк, новела «Поміркований
та Щирий»). Жахає, зрештою, і екстатичне, аж надто картинне бунтарство героїні
в епізоді «Момент» (Ж. Калантай). Всі вони — такі несхожі, зрештою, за
версією А. Жолдака, — іпостасі одного типу — людини із знищеною душею» 22 .
Тобто заявлену режисером у пролозі безжальну соціально-національну діагностику
було послідовно впроваджено у виставі на всіх змістовно-естетичних
рівнях.
…Якщо поділяти ту концепцію, що назва (у даному разі — вистави) уже сама
по собі наперед визначає її долю, то не дивним видається швидкоплинність повноцінного
репертуарного існування спектаклю А. Жолдака. Недарма С. Васильєв
додає до назви статті «Момент»: урок чи символ» підзаголовок: «Прем’єрні вра-
19
Поляков А. Уроки одного фестивалю //Укр. театр. — 1990. — № 2. — С. 12.
20
Рукопис. — З особистого архіву Г. Шерман.
21
Васильєв С. «Момент» — урок чи символ… — С. 18.
22
Рукопис. — З особистого архіву Г. Шерман.
В. Винниченко «Момент». Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1989.
Сцена з вистави
ження, прокоментовані через рік». Минув цей самий рік, і критик змушений визнати:
«Момент», залишившись зовнішньо струнким і імпозантним, багато втратив
у своєму духовному наповненні. Причин тут чимало: і прикра прокатна доля
вистави, і невміння акторів (навіть досвідчених франківців) тримати форму, через
що імпровізаційність, закладена в структурі спектаклю як обов’язковий елемент,
тепер часом виявляється штучною, надто бездоганно бездушною. У позаажіотажній
атмосфері «Момент» набув свого істинного значення: гідної, добротної,
вишуканої роботи. Час скасував у ній силу суспільної, духовної події. Лишилася
просто гарна вистава (хіба ж цього мало)» 23 .
Справді, у бурхливі часи «перебудови» у суспільній свідомості, немовби на війні,
рік ішов за десять. Певне, недарма популярний наприкінці 1980-х російський
драматург М. Шатров так само додає до назви п’єси «Диктатура совісті» (вона
тоді стала у СРСР сценічним бестселером) своєрідний підзаголовок: «Суперечки
23
Васильєв С. «Момент» — урок чи символ… — С. 18.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
790
анна липківська В. ВИННИЧЕНКО «МОМЕНТ»
791