Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
дався у «шістдесятницьку» парадигму опору тоталітарнму тискові на окремо<br />
взяту особистість, котра за будь-яких умов повинна мати право на власні, глибоко<br />
особисті думки, почуття та переконання. До того ж, завдяки головному героєві<br />
— шістнадцятирічному Голденові Колфілду — та прискіпливій увазі автора<br />
до його вікових <strong>проблем</strong>, «Над прірвою у житі» й надалі лишатиметься універсальним<br />
твором молодіжної белетристики, обов’язковим для прочитання (поряд<br />
з «Чайкою на ім’я Джонатан Лівінгстон» Р. Баха, «Щоденником Адріана Моула»<br />
С. Таунсенд та «Повістю про перше кохання» Р. Фраєрмана) кожним тінейджером<br />
у процесі його особистісного зростання. Як зауважує С. Бєлов, «у Голдена<br />
Колфілда все попереду, і він як жива істота (а не як символ борця, бунтівника<br />
тощо) не заслуговує ані бурхливих оплесків, ані грізних епітетів. Стан підлітка,<br />
який заплутався у житті, переданий Селінджером дуже точно та об’єктивно.<br />
Автор не пропускає нагоди іронічно знизити «героїчний пафос» Голдена, підкреслюючи<br />
розрив між тим, яким він є на словах та насправді. Звісно, якщо запропонвати<br />
Голденові у реальності «стерегти дітлахів над прірвою у житі» — він<br />
певне втече, облаявши й тих, хто поставив його чергувати, й галасливих малюків,<br />
— втече до нових фантазій» 2 .<br />
Утім, попри популярність селінджерівського твору, його сценічна історія<br />
на українському кону практично відсутня — та й постановки на теренах колишнього<br />
СРСР теж є доволі нечисленними. Першою ластівкою тут, вочевидь, стала<br />
вистава режисера О. Шатріна (Московський театр сатири, 1965 р., Голден — одна<br />
з ранніх ролей А. Миронова). Напевне, ліро-епічний, відверто сповідальний та «малоподієвий»<br />
характер викладу відлякував навіть тих потенційних інсценувальників<br />
та постановників, яким був близькі загальний тон і <strong>проблем</strong>атика твору.<br />
Ситуація дещо змінилася з появою камерних театрів-студій а, відтак, зміною<br />
сценічного «формату», перефокусуванням із «загального» на «крупний» план.<br />
І хоча назва твору Селінджера з’являлася на афішах театрів, що існують, переважно,<br />
осторонь «магістральних» шляхів мистецького процесу, саме лише звернення<br />
до цього матеріалу вже свідчить про серйозність завдань, які ставить перед<br />
собою та своїм глядачем кожний такий колектив, про глибину його міркувань<br />
над найгострішими питаннями буття, про неметушливе, неквапливе «проживання»<br />
ним власного творчого життя.<br />
Лише в останнє десятиліття «Над прірвою у житі» поставили Театр музики<br />
та драми під керівництвом Стаса Наміна (Москва, режисер та виконавець головної<br />
ролі С. Краснов), Театр на Спаській (Кіров, Росія, режисер О. Клоков, Голден<br />
— О. Королевський), театр «За Черной Речкой» (Санкт-Петербург, інсценівка<br />
С. Мендельсона та М. Мірош, режисер — М. Мірош, Голден — С. Мендельсон),<br />
2<br />
Белов С. Парадоксы Дж. Сэлинджера // Лит. обозрение. — 1985. — № 2. — С. 62.<br />
Дж. Селінджер «Над прірвою у житі». Чернігівський Молодіжний театр, 1994.<br />
Голден — В. Цивінський, Фібі — М. Дергільова<br />
Краснодарський молодіжний театр (Росія, режисер та автор інсценівки<br />
М. Бичков, Голден — І. Чіров), театр «У Никитских ворот» (Москва, режисер<br />
М. Кайдалова, Голден — К. Таран), студенти «Щукінки» (перша й остання постановка<br />
А. Пріменка, який помер у віці 23 років, найімовірніше, від передозування<br />
наркотику, — чим не ще один сюжет для Селінджера).<br />
Але першими в цьому ряді стали сценічні версії Чернігівського Молодіжного театру<br />
та Санкт-Петербурзького ТЮГу ім. О. Брянцева 3 (обидві прем’єри — 1994 р.).<br />
Загалом, історія Чернігівського Молодіжного розпочалася у 1985 році, коли<br />
дев’ять акторів місцевого обласного театру ляльок під керівництвом режисера<br />
Г. Касьянова вийшли з-за традиційної ширми, аби говорити з глядачем наживу,<br />
без посередників. Перша вистава — «Одинадцять сторінок воєнної прози» за<br />
3<br />
Постановник А. Андрєєв, Голден — О. Девотченко. Та тут, на думку критика<br />
Л. Шитенбург, театр «промахнувся повз творчу удачу» (див.: Шитенбург Л. Кто-то пролетел<br />
над пропастью во ржи // Петербургский театральный журнал. — 1995. — № 7).<br />
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ<br />
850<br />
анна липківська ДЖ. Д. СЕЛІНДЖЕР «НАД ПРІРВОЮ У ЖИТІ»<br />
851