Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

поталанило здійснити, на жаль, не до кінця. Режисура від самого початку пішла
шляхом пошуків зовнішньої оригінальної форми.
Яскраву сценографічну «оболонку» спектаклю здійснив вихованець школимайстерні
Д. Лідера — А. Чечик. З одного боку, в своєму рішенні він відштовхнувся
від бурлескного характеру поеми Котляревського: деякі елементи художнього
оформлення виглядали відверто пародійно, як-от штандарти латинців, прикрашені
овочами й фруктами. З іншого — сценограф вловив стилістику поеми, її народну
основу. Саме тому головним пластично-просторовим образом вистави стало
вітрило як символ постійного руху в часі: домоткане вітрило-покров, що нависало
над глядачевою залою; вітрила, встановлені на возах, якими мандрують троянці.
Ця оригінальна зорова «оболонка» вистави не завжди була заповнена живодайною
вологою сучасності — образом дії: несучи в собі подвійну умовність (міфічні
божества — українські лубочні картинки) актори мали б нагадувати живих
сучасників, а не ожилі музейні експонати. Також не усім сценам вистави, сказати
б, пасував узагальнено-метафоричний зміст, яким їх намагався сповнити режисер.
Проте вдалий приклад подавав епізод, яким починалася «Енеїда» С. Данченка.
« На сцені ярмаркове, досить умовно зазначене середовище. З крамом,
що його везуть на торг, з’являються дядьки і молодиці. На уявні базарні ряди набігають
бурсаки. Тут же присутній і Котляревський — Б. Ступка. Лунає звернене
до нього питання когось із присутніх: «А ви «Енея» везете». Ствердна відповідь
Котляревського переводить усю дію в умовний план. Виявляється, це якийсь
такий ярмарок, куди везуть не тільки сомів, бублики, мед, а й усе, що родиться
на землі: пісні, красу, сміливість, хист і навіть літературні твори.
Зіставляючи цю увертюру з образним рядом самої вистави, бачимо, що саме такий
ярмарок, ярмарок чеснот, а не марнот, став основою образності сценічного твору,
і в цьому — головний зміст інтродукції, вибудуваної постановником. Режисер
додає цю картину до сюжету мандрів Енея, і його зачин інформує глядача, що історія
Енея — ніби сюжет у сюжеті, зміст вистави не вичерпується нею » 30 .
Мабуть, у сучаcній постановці «Енеїди» слід було б віднайти ниточки, що ведуть
до проблем сьогодення. Натомість шаржування абстрактних персонажів зсунуло акцент
вистави на історичність — образи часів Котляревського стали основною дієвою
силою. Це стосується трактування таких персонажів, як верховне божество Зевс
(В. Розстальний), вітрогон Еол, хабарник Нептун (Я. Сиротенко, В. Дудник) та інші.
Захопившись створенням бурлескних типажів, актори та режисер не закцентували
сатиричні елементи, не вийшли за межі комікування. Лише в окремих епізодах «фран-
І. Котляревський «Енеїда». Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1989.
Дідона — П. Лазова (ліворуч). Автор — Б. Ступка (праворуч)
30
Липова Г. Мистецька мова українського театру 1980-х років // Записки Наукового
То вариства імені Шевченка. — Львів, 1999. — Т. ССХХХVІІ: Праці Театрознавчої комісії.
— С. 305.
І. Котляревський «Енеїда». Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1989.
Сцена з вистави
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
62
юлія раєвська, валерій гайдабура, галина фількевич І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ «ЕНЕЇДА»
63