Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

П. Руднєв, «висунувши третій акт у початок вистави, Віднянський згущує фарби:
п’єса Чехова починається з радісних, піднесених, вічно прекрасних іменин
Ірини з ідеалістичними розмовами і лише поступово рухається у бік катастрофи.
Модерністський художник так чинити вже не може: світ випромінювати щастя
не повинен ніколи Пожежа третього акту, викликаний нею потоп, відчай,
пиятика, привід суіциду, нічне блукання й туга — ось вихідна точка для, по суті,
зовсім не депресивної вистави театру з Берегова» 36 .
Спектакль А. Віднянського насичений винахідливими режисерськими прийомами,
але симптоматично, що жодний з дописувачів не приділяє окремої уваги
акторам: вочевидь, постановочні ходи є тут настільки самодостатніми, що можуть
бути реалізовані на кону будь-яким більш-менш вправним складом виконавців.
Певне, єдиним випадком гармонійного поєднання змістовних мотивів першоджерела,
доволі радикального режисерського підходу та самоцінних акторських
робіт можна вважати виставу «Сестри Прозорови» театру «Ательє 16» (постановка
та музичне рішення Л. Зайкаускаса, інсценівка, сценографія, костюми
М. Місюкової, хореограф — О. Семьошкіна).
Театр «Ательє 16», створений у 2004 р. спонсорським коштом як приватний,
на початку заявив про себе виставами доволі гучними та режисерськи «розхристаними»
(«Тригрошова опера», «Як важливо бути серйозним»). Та надалі
він став для київських театралів фактично «сценічною бібліотекою» класичних
та модерних текстів, які годі було шукати на кону інших театрів («Казаnova»
за М. Цвєтаєвою, «Яйце коняки» («Віктор, або Діти при владі») за Р. Вітраком,
«Ріверсайд драйв» В. Аллєна, «Маячня удвох та учотирьох» за Б. Віаном
та Е. Йонеском, «Ключа немає» («Жан і Беатриса») за К. Фрешетт, «Іnferno.
Псалом 35» за п’єсою Ж.-П. Сартра «За зачиненими дверима», «Самогубця»
М. Ердмана), а також відзначився плідною співпрацею художнього керівника
І. Талалаєвського з такими режисерами, як Л. Зайкаускас, А. Білоус, В. Малахов,
вдалим режисерським дебютом С. Шекери.
Вистава «Сестри Прозорови» — одна з останніх робіт театру, котрий наразі
припинив своє існування через відсутність коштів. Хоча її показали лічені рази,
проте оригінальність та вартісність цієї роботи, підкреслені, зокрема, у численних
театрально-критичних та журналістських дописах, заслуговують на увагу.
В афіші вистави зазначено: «за мотивами п’єси А. Чехова». Відповідно, в інсценізації
М. Місюкової 37 від тексту залишено доволі уривчасті, подеколи «теле-
36
Руднев П. Театральные впечатления Павла Руднева // Новый мир. — 2008. — № 12.
37
Термінологічно коректніше, все ж, кваліфікувати таку літературну обробку як «сценічну
версію», а не «інсценівку», як в афіші.
А. Чехов «Три сестри». Театр «Ательє 16», 2006.
Ірина — А. Касилова, Маша — Л. Яценко, Ольга — В. Смачелюк
графні» фрагменти (щоправда, викладені послідовно, а не мікшовано, найбільшу
увагу — як ключовим — приділено сценам першого візиту Вершиніна, їхнього
прощання з Машею, розмови Тузенбаха з Іриною перед дуеллю), розподілені
між трьома актрисами: В. Смачелюк (Ольга), Л. Яценко (Маша) та А. Касиловою
(Ірина). Решта персонажів на кону відсутня. Таким чином, у «чорному кабінеті»
спорожнілого будинку, серед старих речей, які тільки й лишилися від минулого
(зв’язки книжок, дитячі фото на стінах, розрізнені меблі…), розгортається нескінченна
рефлексія екзистенційної самотності жінок за відсутності чоловіків,
від яких зосталися тільки старі шинелі та пальто: «тут із силою, до скреготу зубів,
обіймають військові шинелі, намагаючись вловити в них хоча б запах чоловіка»
38 . Здається, що життя давно вже пішло з міста разом із військовими та смертю
Тузенбаха, тож ніби випадково забуті на цій землі Ольга, Маша та Ірина приречені
раз-по-раз розігрувати наново колишні ситуації й воскрешати в собі колишні
мрії та страждання.
38
Мурашко О. Шесть сестер и все Прозоровы // Контрамарка. — 2007. — № 5/6.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
584
марина гринишина, анна липківська А. ЧЕХОВ «ТРИ СЕСТРИ»
585