Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ність філософських та моральних засад, покладених в основу обох постановок.
Милування раніше табуйованим, виправдання пороку (чи того, що у нормативній
картині світу вважається таким) — по цьому річищу, наміченому у «Служницях»,
простягнувся подальший шлях режисера. У «Священних чудовиськах» же — ледь
не востаннє — Віктюк жодним чином не погрішив проти «нормальних» життєвих
цінностей, надавши їм практично сакрального змісту.
Видається, чи не найкращими виставами Віктюка стали якраз здійснені ним
у київській російській драмі, з одною й тою ж акторською компанією як «кістяком»
(А. Роговцева, О. Ісаєв, Л. Погорєлова, Є. Паперний, Л. Кадочникова) —
«Священні чудовиська» та «Дама без камелій» за п’єсою Т. Реттіґана «Варіації
на тему» 1 . Тут, ближче до «історичної батьківщини» 2 , зникав тягар нав’язаного
Віктюкові амплуа вічного провінційного хлопчика, котрого будь-якої миті можуть
зверхньо поплескати по плечу столичні мужі та дами. Тут запропоновані
обставини інші: не треба було перебувати у стані хронічного комусь-чогосьдоведення.
Тому і київські вистави Віктюка стали найбільш гармонійними й найменш
претензійними його витворами.
Найдивніше те, що режисер фізично не міг поставити цих вистав: надто мало
було часу у його нетривалі «ураганні» наїзди. Але незбагненні вихори перетнулися
саме у цій точці простору. І коли скінчилися перегони й розвіявся
туман, серед чорної порожнечі лишилися примхливі, неземні картинки, зіткані
з повітря, струміння тканин та притаєного дихання. Так буває часто: зроблене
поспіхом й таке, що відчувається як побіжне, стає зрештою саме головним,
ледь не найважливішим та найбільш значущим. Щось на кшталт «обмовки
за Фрейдом»: те, чим прохопилися поспіхом, видає істину більш за ретельно
сформульоване.
Жан Кокто написав «Священні чудовиська» у 1940 р. Але конфлікт п’єси він
зробив позачасовим, події могли мати місце де завгодно й коли завгодно (хоча
суто французький шарм у в атмосфері сюжету, ясна річ, невикорінний). Сам автор
у передмові до п’єси зазначає: «П’єса не має бути датована певною епохою
та стилем. Глядачі, навіть глядачі воєнних днів 1940 року, мають відчувати ілюзію,
ніби події п’єси відбуваються у сучасності «несучасній», тобто у той час, ко-
1
У цьому ж театрі у 1989 р. Віктюк поставив «Уроки музики» Л. Петрушевської —
у більш звичному, іронічно-«чорнушному» ключі. Як згадує виконавиця одної з головних
ролей Л. Погорєлова, «це була геніальна вистава, хоча вона дещо запізнилася. Час мінявся
швидко, і глядач уже не так захоплювався тою безсторонньою правдою людських відносин,
яка показана в Петрушевської» (Смольяков А. Путь к успеху // Планета Красота.
— 2005. — № 7/8).
2
Р. Віктюк народився у Львові 1936 р.
Ж. Кокто «Священні чудовиська». Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1987.
Сцена з вистави
ли війни могло б і не бути. Жодної ретроспективи, особливо нічого живописнокартинного.
Костюми актриси мають бути костюмами, які носять у той час, коли
грають п’єсу. Головна мета вистави — вивести глядача з-під гіпнозу війни, змусити
його повірити, нібито він перебуває у нормальному театрі у нормальний час.
Лише після вистави глядач має замислитись: «Але, зрештою, коли все це відбувається»
Якщо автор (читай — режисер. — А. Л.) разом з художником та виконавцями
доб’ється цього — мету досягнуто» 3 .
Реальність війни, від якої закликає абстрагуватися Ж. Кокто, через майже
півстоліття в контексті СРСР часів «ранньої перебудови» обернулася реальністю
руйнації суспільного ладу, непевності ані в минулому, ані в теперішньому,
ані в майбутньому. Проте режисер — так само, як і автор п’єси — намагаєть-
3
Кокто Ж. Священные чудовища / Пер. Е. Якушкиной // Совр. драматургия. — 1985.
— № 1.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
794
анна липківська Ж. КОКТО «СВЯЩЕННІ ЧУДОВИСЬКА»
795