Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

такого роду видовищ із публікою. Відповідно, цей театр
первісно будувався за принципом орієнтації на «свого глядача»,
яким ставав той, хто перебував із творцем (творцями)
на одній хвилі світосприйняття та самовідчування, або був
спроможний включитися в інтелектуальну гру при дещо відстороненому
спостеріганні за самим процесом безкінечного
творення-руйнування складних сценічних комбінацій.
Щоправда, завдяки іманентній наскрізній цитатності бльшості
вистав пошукового театру склалося чимале коло та ких
симпатиків, які на певному етапі вже набули належного глядацького
досвіду, аби «зчитувати» пропоновану їм знакову
систему. Мабуть, насамперед на них були розраховані вжиті
у виставі «Друже Лі.Бо…» прямі «посилання»: східні мотиви
майже за Р. Віктюком, проектор майже з «Археології»
В. Більченка, гра з глядачем майже з «Шести персонажів
у пошуках автора» А. Васильєва. І це виглядало аж ніяк
не запозиченням, а виявом (чи підкресленням) своєрідної
причетності до спільноти, де побутувала одна мова, хоча й у
різних модифікаціях — від низької лексики підворіть до вишуканого
словесного мережива елітарних забавок.
…Хепенінг, котрий — як принцип — був закладений у виставу
від початку, мав мимовільне продовження: колишнє
бомбосховище, яке після завершення експлуатації спектаклю
(внаслідок тримісячного закордонного турне проект просто
вичерпав себе природним чином) використовували для
репетицій музиканти, ніби саме «продовжило» своє існування
як мистецький об’єкт, довівши до логічного завершення
тему човна-води-переходу-etc. Вкотре відімкнувши двері,
С. Проскурня побачив підвал затопленим, і «хвилями» цього
каналізаційного витоку до нього підпливла книга А. Ефроса
«Репетиція — любов моя» із дарчим написом автора. Тож
останнім актом тривалого «хепенінгу» стало спалювання
книжок та іншого майна, яке режисер зберігав там, аби не переносити
з місця на місце у хронічних мандрах найманими
квартирами. Те, що розпочала вода, довершив вогонь — чим
не фінал поетичного дійства про шлях до просвітлення
А. ЛИПКІВСЬКА
ДЖ. Д. СЕЛІНДЖЕР
«НАД ПРІРВОЮ У ЖИТІ»
Чернігівський Молодіжний театр (1994)
Єдиний написаний американським письменником Джеромом
Девідом Селінджером роман «Над прірвою у житі»
(в оригіналі — «The Catcher in the Rye», тобто «Ловець
у житі») вийшов 1951 року. Через кілька місяців він «вирвався»
у США на перше місце у списку бестселерів й нині лишається
одним з культових творів не лише американської,
але й світової літератури ХХ ст. (За легендою, коли Марк
Чемпен поцілив у Джона Ленона, він сів обабіч, під ліхтарем,
і став читати саме цю книгу…)
Незважаючи на те, що від 1965 р., коли вийшла друком
повість Селінджера «Шістнадцятий день Хепворту 1924 року»,
читачі більше нічого не знали про письменника (помер
1920 р.) і не бачили його нових робіт (чи є вони взагалі),
самого лише роману «Над прірвою у житі» цілком досить,
аби його автор посів чільне місце у пантеоні класиків літератури.
Відповідно, як зазначає сучасний літературознавець,
«незважаючи на таке тривале мовчання письменника,
критична «селінджеріана», яка давно вже складає потужну
галузь американістики, продовжує поповнюватися все новими
й новими роботами по всьому світові» 1 .
Для радянського читача роман Селінджера, вперше надрукований
російською у перекладі Р. Райт-Ковальової
(тут, на щастя, «прислужився» загальний пафос твору,
прий нятий цензурою за «антибуржуазний» та «антиімперіалістичний»),
набув особливого значення: він уповні вкла-
1
Волкова Е. Отечественная и зарубежная критика о романе
Дж. Д. Сэ линджера «Над пропастью во ржи» // http: //www.
ivanovo.ac.ru/ cyberpar/ jeromdsalinger.htm.
анна липківська ДЖ. Д. СЕЛІНДЖЕР «НАД ПРІРВОЮ У ЖИТІ»
849