Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Колективному переживанню театрального дійства «Голгота» як богослужіння
сприяв, по-перше, сакральний текст, поданий піднесено, максимально відсторонено
від побуту (статика, іконографізм), що сполучалося з релігійною свідомістю
глядачів. Водночас текст був живим та адресним: проповіді Христа виголошувалися
не стільки до Його учнів, скільки — до залу, це були не абстракт ні
сентенції, а наука у зрозумілій формі, мета якої — ще раз пояснити основи
християнської віри (Г. Лужницький зазначав, що пристосував текст і реалії п’єси
до обрядовості греко-католицької церкви 21 ), і морально підтримати рідну публіку
в чужій державі. Адже своя церква для українців у міжвоєнній Польщі була
чи не найосновнішим осердям національної ідентичності. По-друге, вирішальний
фактор у сприйнятті «Голготи» становила мистецька сторона постановки, що
являла собою квінтесенцію попередніх режисерських та сценографічних напрацювань
— В. Блавацького та художника Л. Боровика.
Л. Боровик не пориває з традицією мальованого задника, проте, злегка стилізує
сценічний простір. Він поєднує традицію пізньоренесансного зображення євангельських
персонажів і подій (спрощеність, символізм) та барокові барви у детальному
змалюванні (містика і релігійний молитовний екстаз). Принципу живописних
полотен підпорядкований і задник і побудова деяких мізансцен. Рецензенти вбачають
«малярський дух» «не лише в уставленні осіб, але не раз і в барві одягів, і вигляді
декорацій» 22 . Наприклад, сцена Таємної вечері композиційно розгорталася
фронтально — за схемою полотна Леонардо да Вінчі. Інший епізод відсилав до картини
італійського художника епохи бароко Гвідо Рені «Марія Магдалина» 23 .
Крім того, Л. Боровик, маючи вже певний досвід в оформленні «умовнореалістичних»
спектаклів В. Блавацького, чіткими штрихами підкреслює «яскраву
театральність релігійного театру»: умовне, лаконічне оформлення сцени різнорівневими
площинами, розгортання дії на фронтальних сходах, що спускаються
у глядацьку залу, обрамлення дзеркала сцени стилізованими античними
колонами. Як підсумовує сам режисер, на тлі класичної рами сцени «міняються
тільки барвисті полотна», а загальна рама «в клясичному стилі» «скріплює монументальне
вражіння вистави» 24 .
Тривале захоплення В. Блавацького естетикою експресіонізму та послідовні
спроби прищепити українському галицькому театрові виражальні засоби з цієї
21
Лужницький Г. В. Блавацький як режисер. — С. 123.
22
Араміс [Мох О.] «Голгота». Українська релігійна драма // Нова зоря. — Львів,
1936. — 30 квіт. — Ч. 31 (930). — С. 6.
23
Там само.
24
І. К. [Рудницький Іван] Театр «Заграва» у Галичі // Новий час. — Львів, 1936. —
15 жовт. — Ч. 233. — С. 7.
Г. Лужницький «Голгота». Український Молодий театр «Заграва», 1936.
Сцена з вистави
багатогранної палітри, наштовхують на думку, що у даній виставі було використано
також прийом вихоплення постатей і мізансцен променем прожектора. Це
дозволяло моментально переносити місце дії, фрагментувати декорації, непомітно
змінювати стилізований мальований перспективний задник (принаймні, відчувається
підкреслена увага до світлової партитури спектаклю, та й на афіші окремо
зазначений Євген Левицький як автор «світляних ефектів»). Г. Лужницький,
побачивши виставу у Станіславові (через тиждень після прем’єри), згодом
в інтерв’ю відзначає: «Режисер Блавацький незвичайно влучно розв’язав питання
конструктивної сцени, оперуючи площинами, де відбуваються поодинокі картини,
та відповідними пересуваннями занавіси. Звичайно, все це йде в освітленні
відповідних рефлєкторів (світляні ефекти проєкту Е. Левицького)» 25 . Анонімний
рецензент часопису «Мета» режисерські знахідки пояснює так: « Акція
на т. зв. кількапльощиновій сцені, себто всі картини мають одну й цю саму ряму
25
Лужницький Г. В. Блавацький як режисер. — С. 123.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
428
роман лаврентій Г. ЛУЖНИЦЬКИЙ «ГОЛГОТА»
429