Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Отже, осуджені всі. Треба сказати, що режисерові робить честь те, що свою
концепцію він провів послідовно, наполегливо і вміло. Вірними помічниками були
йому й актори, які точно і разом з тим яскраво виконували поставлені перед ними
завдання. Але із самою концепцією погодитися важко. Надто вона однозначна,
надто беззастережна. І, на наш погляд, є неправильною у своїх вихідних положеннях.
Згаяно головне: у Чехова навіть потворні явища життя розкриваються
через образи людей, яких автор безмежно любить. Саме тому Чехов не може
пробачити їм їхньої бездушності, байдужості, спустошеності. І чим сильніша його
любов, тим він немилосердніший. Натомість у львівській «Чайці» є безжальність,
є презирство, навіть жорстокість, але немає любові. Не виникає й у глядача
ні любові, ні симпатії до героїв. Таж герої «Чайки» — особливо «Чайки»!
— страждають, мучаться, гинуть через те, що не можуть пробити стіну загальної
байдужості та нерозуміння. Вони борсаються в житті, молячи один одного про
допомогу (вислів Н. Берковського), намагаються розірвати ланцюг безвиході,
що сповив їх. Чеховські герої задихаються, гинуть в обтяжливій задусі загальної
вульгарності, грубості, цинізму. Натомість герої львівської вистави почувають
себе в цій атмосфері вільно і звично. Вони ніби ніколи і не дихали киснем щирості
і благородства. Звичайна річ, що жодний моральний бунт, жодний духовний протест
не може виникнути в цих людях.
У львівській «Чайці» ніхто не намагається бути зрозумілим, тут нікому не потрібні
ні співучасть, ні доброта. Спочатку здається, що це розрахований хід: створити
тло, на якому трагедія Треплєва буде читатися більш виразно, різко. Але
потім з’ясовується, що це не так. Егоїстичні у цій виставі всі, і Треплєв — більше,
ніж інші.
Ніхто у спектаклі не має таланту митця, таж герої «Чайки» — це люди мистецтва.
В результаті знятий ще один важливий аспект п’єси, пішли всі роздуми
Чехова про мистецтво, про його призначення, про роль художника.
Що ж змушує нас так довго і детально говорити про цю виставу Справа у тому,
що ця постановка — явище якісно інше в черзі спектаклів Львівського театру
кінця 1960-х — початку 1970-х рр. Більшість попередніх робіт театру характеризувалися
поверховістю режисерського рішення, устремлінням до зовнішньої
ефектності і фальшивої театральності («Король Лір», «Діти сонця», «Блакитна
троянда» тощо). Проте «Чайку» відрізняє академічна строгість, відсутність якого
б то не було трюкацтва постановника. Це спектакль художньо цілісний, чіткий
за думкою і точний за її втіленням. Тому особливо жаль, що надмірна тенденційність
режисерського рішення звузила, збідніла драматургію Чехова.
Г. КОВАЛЕНКО
А. Чехов «П’ять пудів кохання» (за «Чайкою»).
Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1993. Сцена з І-ої дії
* * *
Перший же погляд на виставу «П’ять пудів кохання» Київського театру російської
драми ім. Лесі Українки доводив принципово відмінну мету її постановника
— замість переповідати чеховський сюжет Е. Митницький намагався збудити
уяву глядача, примусити його «нашорошити» зір і слух, пильно вдивлятися
в «картинку», що змінювалась майже з калейдоскопічною швидкістю.
М. Френкель за тим самим принципом вирішив простір вистави, сповнивши
його чи не по-кінематографічному великою кількістю сценографічних модулів
і предметів. Двоповерхова будівля, представлена нашим очам у всю шир і глиб,
адже не мала передньої стіни, була ретельно заповнена меблями і предметами
побуту. Перші хвилини витрачались на те, аби побачити їх усі, в наступні — виникало
стійке відчуття, що кімната на горищі раніше належала Треплєву — напевно,
там він писав свої дивні тексти, там мало народитися оце «щось декадентське»
— монолог Світової душі, допоки не приїхала мати й посунула його та його
речі, заткнувши їх по кутках. Підлога сцени також не була порожньою, навпаки,
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
682
георгій коваленко, марина гринишина А. ЧЕХОВ «ЧАЙКА»
683