Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

та акторське покоління. Все це разом вочевидь переорієнтувало
ціннісні естетичні вектори національної сцени, додало
інших компонентів до її художніх систем. За часів незалежності
потвердішали й національні пріоритети українського
театру, а відтак національна класика здобула першість
на його кону.
О. ОЛЕСЬ «ЕТЮДИ»
Театр М. Садовського (1914)
Український Національний театр (1917)
Молодий театр (1917)
Бібліографія:
1. «…І сто лицарів довкола велетенського столу!». — К., 2007.
2. Коломієць Р. Портрет режисера в інтер’єрі часу. — К., 2002.
М. ГРИНИШИНА
Впродовж 1911–1913 рр. виходить друком серія драматичних
етюдів О. Олеся («Трагедія серця», «Осінь», «При
світлі ватри», «Танець життя», «Тихого вечора», «На свій
шлях», «Злотна нитка»). Тогочасна українська критика
справедливо побачила тут відчутний вплив М. Метерлінка.
Однак, за змістом деякі етюди більшою мірою нагадують
опуси «творця жахів» О. де Лорда та новели Е. По, вельми
популярні на початку ХХ століття в гиньоль-театрах, що
в той час активно множилися на європейських та імперських
теренах. Загалом ці маленькі драми здаються типологічно
відповідними не так символістичному, як «інтимному» театрові,
позаяк є придатними для кону, що розрахований, за
А. Стріндбергом, на показ сюжету, вміщеного в одну велику
сцену, і за манерою виконання максимально наближеного
до глядача, щоб той міг розгледіти кожний нюанс поведінки,
кожну дрібну зміну у виразі обличчя.
Поміж драматичних творів О. Олеся українська режисура
початку ХХ століття виявила найбільше зацікавлення саме
до етюдів. Так деякі з них з’явилися в репертуарі теат ру
М. Садовського, поповнюючи собою ту його частину, яка
ма ла засвідчити про-європейські зусилля провідного ук раїн
ського антрепренера. Утім, відомо, що серед «європей ських»
вистав театру жодна не мала визначного глядацького
й критичного успіху. Не стали винятком й одноактівки
О. Олеся «Осінь» та «Танець життя». Навіть більше: якщо до
прем’єрного показу в театрі М. Садовського драматургічний
доробок поета, хоч і поцінований менше за віршований, все ж
не отримував негативних оцінок, то тепер вищеназвані одноактівки
дали привід зосібно М. Вороному дорікати авторові
марина гринишина, наталя єрмакова О. ОЛЕСЬ «ЕТЮДИ»
107