Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Постановник, упродовж усієї вистави залюбки лякаючи публіку, з не меншим
задоволенням її «балував», провокуючи зовсім інші емоції. Йдеться, насамперед,
про тему Діани де Сегонкур (В. Варецька). З її появою сама собою відкорковувалася
гігантська пляшка шампанського, наповнюючи повітря глядної зали
п’янкими пахощами 9 . Героїня В. Варецької — розкішна куртизанка — поширювала
довкола себе «аромат» еротики, не припиняючи невтомно допомагати підпільникам,
отже, «будуар» і «політика» мирно співіснували у цій виставі.
Тим не менше, революційну тему Б. Глаголін також не позбавляв рис естетизму.
Так у фіналі на сцену із залу вибігали власне полум’ярі — напівоголені чоловіки
із факелами у руках. Гарні мускулясті тіла викликали в уяві радше образи спортивних
змагань, аніж кривавих збройних повстань. Знакова «стерильність» мізансцени заважала
поставитися до такої «революції» серйозно — це було майстерно створене видовище,
що не містило, проте, ані справжньої ідейності, ані психологічної глибини.
Виразний «спортивний» акцент, так само як акцент танцювальний («буржуазних»
танців — як-от фокстрот, чарльстон, танго, шіммі — у виставі не бракувало),
уможливлювався гідною фізичною формою виконавців, чим вони, насамперед, мали
завдячувати Б. Глаголіну. Він завжди приділяв чималу увагу педагогічній роботі.
Фахова праця з трупою Г. Юри не стала винятком. Тематичний зміст таких занять
міг бути досить своєрідним: відомо, приміром, що Б. Глаголін навчав франківців
правильно носити фрак, смокінг, що дуже їм прислужилося в роботі над п’єсою
А. Луначарського. Проте головним результатом стала висока творча мобілізація
трупи, готовність акторів до експериментальної праці. Стосовно ретельної педагогічної
практики Б. Глаголіна харківський критик І. Уразов твердив: якби цей режисер
здійснив у театрі ім. І. Франка за рік «лише 4–5 таких вистав, то про цей театр
сміливо можна було б говорити як про один із найбільш значних театрів Союзу» 10 .
Й. Шевченко з цього ж приводу висловився більш конкретно: «навчити актора бути
вигадливим, інколи дотепним, навчити його живо й гостро рухатися ефектно
й яскраво подавати фразу — взагалі розворушити актора — він уповні міг. І Глаголін
сумлінно виконав свою місію у франківців, як також і в Одеськім театрі» 11 .
Б. Глаголін переніс «Полум’ярів» на одеську сцену, зберігши, наскільки це було
можливо, мізансценічний малюнок вистави, і, головне, її стилістичну природу.
Недаремно глядачі звертали увагу на яскравий театральний «антураж», а не
«революційні» події. Навіть фахівці зауважували передусім формальні особливості
постановки: «На сцені стояли станки-конструкції, переплутані сходинками.
А. Луначарський «Полум’ярі».
Театр ім. І. Франка, 1924. Сцена з вистави
9
Білоцерківський Л. Записки суфлера. — К., 1962. — С. 34.
10
Уразов И. Открытие сезона в Держдраме: «Поджигатели» А. Луначарского //
Коммунист. — 1924. — 11 листоп.
11
Шевченко Й. Сучасний український театр. — С. 26.
А. Луначарський «Полум’ярі».
Театр ім. І. Франка, 1924.
Діана — В. Варецька
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
248
наталя єрмакова, поліна нятко А. ЛУНАЧАРСЬКИЙ «ПОЛУМ’ЯРІ»
249